У 2018 році на ремонт доріг з держбюджету виділять 46, 7 мільярдів гривень Районні чиновники вирішили «виїхати на горбі» батьків діток в садочках і посварити громади? З держбюджету виділять 71 мільярд гривень на житлово-комунальні субсидії Тернополянин матиме неприємності через чужу річ У Теребовлі відбувся Всеукраїнський турнір з вільної боротьби Тернопільська письменниця: «Закоханих жінок у натовпі видно, як янголів» Чужі автівки стають спокусою для злодіїв П’яні пішоходи – це теж проблема Тернополя Понад дві сотні водіїв отримли штраф через одну дрібничку На Тернопільщині викрили 20-річного злодія-рецидивіста Затримали банду велосипедних крадіїв У 2018 році на ремонт доріг виділять 46, 7 мільярдів гривень «Потяг єднання України «Труханівська Січ» відвідав Тернопільщину (фото, вiдео) За що найчастіше штрафують пішоходів у Тернополі Об’єднані територіальні громади Тернопільщини реалізовують інфраструктурні проекти

Лікар-невропатолог Микола Навроцький: «Жінка — це не форма, жінка — це зміст»


Мій дід не був таким, як теперішні чоловіки. Він був дієвим, діловим, самодостатнім. Не почував себе меншовартісним ні перед євреєм, ні перед кацапом, ні перед татарином, ні перед турком.

— Чим тонша, чим розвинутіша людина, тим у неї вища, гармонійніша, правдивіша і красивіша любов, — каже лікар-невропатолог із Золотого Потоку Бучацького району Микола Навроцький. — Ідеальні стосунки в житті трапляються. Якби не соціальний тиск і не гроші, їх було б набагато більше. Такі стосунки можуть бути між гарними, мудрими, добрими людьми. Малоймовірно, щоб ідеальні стосунки були, коли люди дуже хворі, бо вони постійно впадають у депресію.

Микола Навроцький роками досліджує суть життя і каже, що майже дав відповідь. Зробив кілька дослідів визначення енергетичного ресурсу. Щоб підбити підсумок, лікареві потрібно ще знайти трохи грошей. Один дослід коштує 800-900 гривень. Пан Микола відомий також тим, що нестандартно лікує хворих на алкоголізм – змінює світогляд і перетворює їх на лідерів. Навіть співає для них балади про алкоголь. Жартує, що він – бард обласного фасону. У 1989 році їздив на перший фестиваль «Червона рута». Любить пісні Тризубого Стаса, гуртів «От вінта», «Кому вниз». У 1985 році організував у лікарні фольклорно-етнографічний ансамбль «Пісні і пляшки». Вже 35 років співають забуті пісні. А ще Микола Навроцький — депутат селищної ради, кординатор місцевої організації Народного руху. Дружина Оксана – педіатр. Виховали трьох дітей. Із внучкою Софією пан Микола спілкується складними словами, науковими термінами і приділяє їй багато часу. Вживає просту їжу. Любить печену картоплю. Вміє варити борщ, супи, смажити оладки.  Ми поцікавилися, що думає про жінок, чоловіків і гроші селищний бард і філософ.

— Все у житті чоловіка регулюють гроші, — говорить Микола Григорович. — Не якісь особливі характерологічні риси, не якась інфантильність, не слабовольність, слабохарактерність чи ще щось. Чоловіки – залежні від соціуму. А соціальними впливами керує простий важіль – гривня, долар, євро. Все. Якби я мав 50 тисяч доларів річного доходу, вже давно б вирішив свої проблеми і  спочивав би на лаврах, курив сигари, пив  каву і балакав. От що я можу? Хай зараз прийду десь в Києві чи Тернополі – навіть зі мною ніхто балакати не схоче.  Скільки він коштує? – кажуть в Америці. А якби я мав 3 мільярди доларів і прийшов у фуфайці, ставлення було б іншим: «Слухай, та він цікавий пацан. Ти не дивися, що він так вбрався, він просто грає дурного…» Мене би сильно поважали.

Гроші – це енергетичний еквівалент. У нижчих біологічних типів енергетичний еквівалент – джоуль, кілоджоуль, мегаджоуль, а в людини – долар, кілодолар і мегадолар. Навколо грошей крутиться все. Людина, як і кожен живий організм у природі, йде туди, де вигідно. Але ми керуємося не тільки цим. Є ще розум, емоції, інстинкти самозбереження, продовження роду і виду. Якщо в багатьох людей забрати гроші, вони стануть смішними. А є небагаті, але якби вилучити гроші взагалі із суспільства, то вони б набрали великої значимості – на них би рівнялися. Небагатий неформальний лідер у такому суспільстві, де нема грошей, зразу став би формальним лідером. Максимально став би тим, ким може стати.

Про жінок і танці

Микола Навроцький може спілкуватися з будь-якою жінкою, це йому просто цікаво.

—  Цікаво говорити зі старенькою бабою з сусіднього села, якщо вона має якийсь  благородний лик, — розповідає, — коли вона щось таке каже, чого я не знаю. Можу спілкуватися з сектантками — з ними цікаво балакати, почути, що вони думають. Вчать мене чогось. З будь-якими жінками балакаю – погана, гарна, груба, худа, стара, молода. Головне — щоб не була дурна. Немудра жінка – стервозна. Воно ніби і файне, але каже якусь таку дурню. Бо думає, що має якусь фігуру. Та що та фігура? Жінка – це не форма, жінка – це зміст. Звичайно, в якійсь більш-менш привабливій формі. Але найперше – зміст.

Аж тепер зрозумів вислів: «Там нема з ким балакати». Спочатку думав, що то зневажливе ставлення, бо людина не відповідає якимсь параметрам, а насправді є люди, що з ними справді нема про що балакати. Вони ділові, чогось хочуть, бігають, але вони — чужі. Мають вузьке бачення. Мають свою лінію. Так привикли і так йдуть. В них своє коло інтересів, свої друзі, і, можливо, я для них такий, що зі мною не мають про що балакати. Поважаю тих, хто не йде по життю вузьким коридором, а має широке бачення. Нецікаво, коли в людини вузький світогляд.

Попри любов до музики і бажання спілкуватися із жінками, пан Микола не захоплюється танцями і на те є причина.

— Колись це був  засіб інтегруватися в якийсь дамський колектив, – усміхається. – Тепер танці сприймаю по-іншому. Кілька років тому у нас був корпоратив, то якусь відповідну ґаздиню, так, кілограмів зо 120,  запросив до танцю. Щось там з нею крутимося і враз  до мене приходить думка: «А що ти тут підскакуєш, тупаєш, ногами закидаєш, що це за ритуальне дійство? Ніби і не п’яний і не зовсім дурний. Що ти хочеш?..»

Микола Навроцький жартує, що дружина для нього, як мама.

— Я для неї — як мудрий вуйко, — продовжує. — Вона думає, що трохи дурнуватий, бо бігає по «Просвіті», але най буде – таких теж треба на світі. Оксана прощає всякі мої недоліки. Кудись поїде – мені скучно за нею. Наш шлюб у стані якоїсь стабільної врівноваженості. Але були всілякі кризові періоди. В молодості був ідеалістом – не розумів примітивних  речей. І дякую Богу, що багато чого обминув. Обминув побічні любовні колізії і корупційні схеми. Якісь дівки і молодиці моргали до мене, а я не розумів, що й до чого.  Хоч я не свята людина, щоб зараз крила росли, але більш-менш нормальна, в помислах ми всі грішні.

Дружину ціную за простоту. Вона — правильна. Гарною була в молодості. Не малювалася. Ходила в хустині. Не вдягалася за останньою модою. Ніколи не підкреслювала вторинні статеві ознаки — те, що спереду і ззаду.

Про лінощі чоловіка, шкарпетки і соціум

Себе лікар сприймає критично, каже, що не ідеальний.

— Маю купу негативів, — зізнається. — Здалеку здається, що я дуже високо, а я вже близько коло обрію… Вдома я не господар. Нема такого порядку, як треба. Непрактичний. Егоїст. Хлопи в Україні такі є. Деякі щось роблять. Хтось поїхав за кордон, миє машини чи вікна, до магазину якісь продукти возить. Але він — ледащий. Просто там йому платять яку тисячу чи півтори доларів і вже на фоні нашого виглядає крутим. Дорікаю собі за лінощі, слабовольність, інфантильність.  Міг би чогось більшого у житті досягти. Але я ще живий, почуваю себе молодим. Можливо, якщо ще проживу пару років, щось дожену. Кожен здатен на більше. Ми багато втрачаємо. Найбільша втрата — час.

У побуті пан Микола невибагливий, до своєї зовнішності – байдужий.

— Нормальний чоловік має мати в своєму гардеробі багато шкарпеток, – сміється. –  Мушу звертати увагу на те, який вигляд маю. А вдома ходжу, як паталаха. Коли йду на роботу, вже бриюся, мешти пуцую. Рідко коли чіпаю краватку. Краватка – це вже претензія. Мій тато вчепив краватку тільки раз у житті. Був у Сибіру, до якоїсь дівчини йшов через тайгу три кілометри.  Краватка висіла на шиї, поки він йшов через ліс, а як прийшов до дівчини, зняв і сховав у кишеню.

Говорять, що жінки в Україні всі файні і мудрі. Скажу грубо: а хто їх продукує? Звідки вони беруться?  Над цією справою працюють файні і мудрі чоловіки. Жінки ж не народжуються якимось брунькуванням. Але за природою – фізіологічно сильніші. І століттями жінок не відстрілювали.

Мій дід не був таким, як теперішні чоловіки. Він був дієвим, діловим, самодостатнім. Не почував себе меншовартісним ні перед євреєм, ні перед кацапом, ні перед татарином, ні перед турком. Мав поле, якісь гроші, бачив перспективу, на щось сподівався.

Радянська система створила такий соціум, в якому вижили найслабші. Все забрали, мільйони людей знищили. 300-400 років всі справи вирішували сила і шабля. Тому вбивали тих, хто мав силу і міг тримати шаблю. На палю саджали, по казематах, по Соловках, по польських тюрмах… 100-150 років тому долю України могли вирішити ідеологи, політики. Їх відстрілювали. Крім того, чоловіки масово гинули на війнах. Тепер шабля і фізична сила мало що вирішують. Ідеологія – розмита. Купа всяких течій, таких, що ніхто в тім не розбереться. Є якісь проблиски національної ідеології, але їх постійно гасять.

Нині 10-15 українських олігархів могли б впливати на розвиток країни, фінансувати армію, волонтерів. Але їх нема. Рафінованих українських олігархів відстріляли — так, як триста років тому відстрілювали козаків. Вони могли б стати українською крупною олігархічною буржуазією. У нас кажуть: свій як не заплаче, то хоч скривиться. Щось вони допомогли б. Як хтось мав би 15 мільярдів, то кинув би 500 мільйонів. Цього достатньо.

Про спалений музей

Має лікар і розчарування, про яке згадує неохоче. Видно, що випадок, що стався давно, йому болить досі.

— Хотів у селищі створити музей, етнографічну садибу — хату, хлів, пасіку, кошниці, де кукурудзу складали, — розповідає.  —  Вже все було, крім хліва. У 90-их весілля там робили. Відновлювали  звичаї. Думав, що люди будуть допомагати, що стануть співучасниками. А вони хотіли бути тільки глядачами. Потім деякі щось почали: «Та він тут заробить грошей багато». Якісь туристи з Англії приїхали і сфотографували ту хату. Це вже був нехороший знак. І хату спалили. Згорів дах, провалився.  Там купа старожитностей була — горщики, старе ліжко, коси, веретена, прядки, одяг, верети, стара піч, жердка. Все не згоріло. Але я більше туди не йшов. Не хотів…

Володимир ЯВНИЧ (фото)

Джерело: НОВА Тернопільська газета


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу ternopillive@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до наших груп і сторінок у ВКонтакті і Фейсбук.





Loading...

Loading...

Далучайтесь до наших спільнот у соцмережах і будьте в курсі усіх актуальних новин Тернопілля!