У Підволочиській ОТГ відкрили Центр надання адміністративних послуг (фото) Автомобілі тернополян масово обкрадають Стало відомо, хто збив на смерть пішохода і втік з місця ДТП У Тернополі спіймали “гастролерку” Чому депутати не пропустили на засідання свого однопартійця Сергій Надал зустрівся з учасниками акції «Студентська доба»  У 2018 році запрацює оновлена програма “Здоров’я тернополян” 16-річного юнака з психотропною сумішшю затримали у Тернополі або Яка небезпека чатує на дітей Поліція виявила трьох іноземців, які нелегально проживають у Тернополі На вулиці Крушельницької встановили нові бордюри та обмежувачі руху Керівництво “Динамо” цілеспрямовано знищує гранда українського футболу, – блогер Затримали чоловіка, який торгував наркотиками Грабіжник, який з пістолетом нападав на жінок, “засвітився” на записі камери спостереження (відео) На “гарячому” спіймали наркодилера Для тернополян стала доступною інтерактивна карта позашкільних закладів

На Тернопільщині трапилася подія, про яку заговорила вся країна


Нещодавно в Почаєві стався прикрий інцидент у місцевій школі: 13-річну Марту Петрук, у якої є інвалідність, вчителька посеред уроку… вигнала з класу.

Інклюзія на практиці! Здавалося б, завдання інклюзивної освіти не таке вже й складне — забезпечити дітям із порушенням психічного розвитку та з інвалідністю можливість навчатися у загальноосвітніх закладах. З кожним роком свідомість українців змінюється — ми все більше сприймаємо особливих людей як рівноцінних членів суспільства. Та, як виявляється, не так легко «перекроїти» систему освіти, коли у міністерських кабінетах галопом продукують реформи, а вчителі та директори шкіл натомість розгублено розводять руками, не маючи ні розуміння, як втілити задумане на верхах, ні достатніх фінансових можливостей. Звісно, є й елементарне небажання щось змінювати. Власне, найчастіше саме це гальмує запровадження інклюзивної освіти у школах.

«Як можна хворій дитині сказати, що вона не така, як інші?..»

У Марти нескладна форма мікроцефалії — спостерігається певна затримка мовного розвитку, мисленнєвих процесів, труднощі з ходьбою. Нині дівчинка навчається у шостому класі разом зі своїм на рік молодшим братом Іларіоном.

— Мартуся часто проходить реабілітацію у лікаря-невролога при обласній дитячій лікарні. Коли була меншою, ми возили її у санаторії, до професора Євтушенка в Донецьк, — розповідає мати дівчинки пані Іванна. — Раніше у школі не виникало конфліктів, хоча бувало по-різному. Марта навчається за індивідуальною програмою (14 годин на тиждень) у приміщенні школи. Утім, я неодноразово зверталася до дирекції з проханням забезпечити інклюзивне навчання, але доньці лише дозволили відвідувати уроки як вільному слухачеві. Вчителька української мови, котра вигнала Марту з класу, добре знає нашу доньку. Упродовж п’ятого класу вона мала з нею заняття. Пригадую, на початках покликала мене і сказала, що доньці потрібен вчитель початкових класів, аби тренував з нею письмо, проте увесь рік якось займалася з нею. А цьогоріч, прислухавшись до порад вчительки, я звернулася до дирекції школи, аби уроки української в Марти вела вчителька початкових класів. Можливо, розподіл годин і став поштовхом до несприйняття доньки у класі. Учні  кажуть, що Мартуся засміялася і вчителька наказала їй вийти з кабінету, бо, мовляв, вона не учениця їхнього класу. Як можна хворій дитині казати, що вона не така, як інші?.. Донька розплакалася… Вчителька взяла її за руку і хотіла випровадити з класу. Натомість учні почали захищати Марту, казали, що вона з ними від першого класу. Потім покликали Іларіона з іншої підгрупи. Син теж розплакався… Вчителька сказала забрати доньку на коридор… «Марта закріплена за цим класом», — пояснила я по телефону. «Де таке написано?» — обурилась вчителька. «Дирекція дозволила», — відповіла я. «Не грузіть мене!» — кинула вона слухавку. У той час я не була вдома, поки добралася, діти вже прийшли зі школи. А потім Марта зривалася уві сні, плакала… Досі переживає, замкнулася в собі, наші старання у її розвитку пішли в зворотному напрямку…

«Зі своїми пристрастями й гріхами боріться самі…»

Наступного дня після інциденту пані Іванна прийшла до школи й звернулася до дирекції із заявою, аби з’ясували, що стало причиною конфлікту і чи правильно вчинила вчителька у даній ситуації.

— «Зі своїми пристрастями й гріхами боріться самі…» — відрубала мені вчителька в кабінеті директора, — каже мама Марти. — Не знаю, що саме вона мала на увазі… Сказала, що я підриваю її авторитет. «Чому ви так зробили?» — запитала я. «Бо не хочу за неї відповідати, якщо щось станеться!» — відказала вчителька. Розумію, що донька відстає в розвитку, але вона неагресивна, неконфліктна, не порушує дисципліну. Можливо, Марта не мала законних підстав відвідувати уроки, але ж я багато років прошу дирекцію школи вирішити це питання. Щороку донька проходить медико-педагогічну комісію і їй щоразу рекомендують інклюзивне навчання. Мене обурило, що дирекція школи не захистила дитину, а зайняла тільки позицію вчителя. Ще коли Марта була у другому класі, я просила дирекцію дозволити їй інклюзивне навчання, бо вважаю, що дитина має бути адаптована до суспільства, спілкуватися з однолітками, пізнавати світ, а не закриватися у чотирьох стінах. Проте моє прохання не хотіли чути, казали, що це не реально зробити. Директор ставала у дверях, не випускала мене, поки я не написала заяву на індивідуальне навчання.

«Це як кинути камінь у город — не знаєш, куди впаде…»

Щоб відстояти право Марти на інклюзивне навчання, ще у 2013-ому році її мати зверталася до Уповноваженого Президента України з прав дитини. Це питання тоді вивчала комісія обласного департаменту освіти і було дано відповідь, що у другому півріччі 2013/2014 років буде організовано навчання Марти в інклюзивному класі із залученням асистента вчителя. Але дирекція школи так нічого й не робила в цьому напрямку.

— Батьки Марти не зверталися до нас із заявою щодо інклюзивного навчання, маємо лише заяви щодо індивідуального навчання. Лише після інциденту мати написала відповідну заяву. Найближчим часом засідатиме комісія, яка й вирішить це питання. До школи не надходили розпорядження щодо організації інклюзивного класу ні з районного відділу освіти, ні з обласного управління. Вважаю, що ми і так створюємо Марті належні умови навчання, тож не особливо розходиться в інклюзії, — так прокоментувала ситуацію директор Почаївської ЗОШ І-ІІІ ст. Варвара Кухаревич.

— Мені нині кажуть, що я нібито не просила про інклюзивне навчання. Але ж я безперервно про це клопотала, навіть зверталася до Уповноваженого Президента України з прав дитини. Як ще потрібно було просити? — дивується пані Іванна. — Навіть коли я вже написала заяву, дирекція школи й далі говорить про «мінуси» інклюзії, про те, що у старших класах доньку можуть ображати… Вимальовування такої картини — радше залякування. Я бачу, що діти звикли до Марти, допомагають їй, дружать із нею. Якось я вела доньку на шкільний стадіон, однокласниці підбігли, допомогли їй спуститися з пагорба, попросили понести її портфель. Так діти вчаться людяності, проявляють свою доброту! Учні більш готові до інклюзії, ніж педагоги. «Це як кинути камінь у город — не знаєш, куди впаде…» — так сказала мені директор школи про інклюзивне навчання.

Джерело: НОВА Тернопільська газета


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу ternopillive@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до наших груп і сторінок у ВКонтакті і Фейсбук.





Loading...

Loading...

Далучайтесь до наших спільнот у соцмережах і будьте в курсі усіх актуальних новин Тернопілля!