У Тернополі відтворять продовження фільму “Червоний” У Тернополі оголосили конкурс на кращі макети Різдвяної шопки  У тернопільському парку виявили підозрілого чоловіка Що робили Перший віце-прем’єр-міністр України разом з головою ОДА на тернопільській заправці (фото) Як провести щеплення від грипу у Тернополі: лайфхак Степан Кубів і Степан Барна пообідали разом з учнями у шкільній їдальні (фото) У Тернопільській області пенсіонер на трасі потрапив під автомобіль На Тернопільщині горіло підприємство Щоб вгамувати буйного пасажира, у Тернополі викликали поліцію Через нелюбов до відеоспостереження чоловік нажив кримінальну відповідальність У Тернополі засудили забудовника У Тернополі розшукують злочинця (фото) П’яний водій – трагедія на дорозі: реальний приклад біля Тернополя Поліція розшукує 39-річного тернополянина Відомий американський саксофоніст виступить у Тернополі

Про церкву та психологів: тернопільський священик розповів, як насправді є


Багато віруючих людей сприймають психологію винятково, як суперницю богослів’я, а психологів чи психотерапевтів розуміють, як безбожну альтернативу священикам.

Надто часто в це вірять самі священики. Звичайно ж, це не так. У нашій розмові ми спробуємо розвінчати декілька міфів та упереджень на цю тему. Про це на сайті “Богослов” інформує протоієрей Євген Заплетнюк.

У цій статті, як і поза нею, я категорично стверджую, що психологія – це наука про душу, а не тільки про способи чужих маніпуляції над нею. Також тут я пишу, що чесний священик повинен знати межі власних можливостей. Богослів’я – аскетика та антропологія не займається багатьма важливими речами, а не всі людські проблеми лікуються молитвою. Безумовно, психологія, як і все на світі, при неправильному використанні може бути небезпечною. Все ж, у руках віруючих, і навіть невіруючих професіоналів вона може бути і є корисною в багатьох конкретних випадках. Точно так само, як бездумне виконання Типікону може бути шкідливим, але й може бути корисним в умілих руках. Якщо в людства з’являються нові проблеми, то й з’являються нові рішення. І як висновок із усього сказаного: розумний і з дурного знайде користь, а дурень і з розумного не зможе нічого взяти.

Звичайно, це лише початок великої розмови на важливі питання стосунків мирського та духовного. Можна передбачити, що під час читання у вас можуть виникати нові питання та зауваження до моїх слів. Це цілком нормально та навіть необхідно. Пишіть про це, коментуйте. Ваші зауваження будуть обов’язково враховані під час підготовки нових текстів на цю тему. Отже, почнемо.

1. Психологія – це наука про душу, а не про маніпуляції над нею.

Упевненість у тому, що людина за своєю природою трьохскладова є догматом християнської віри. «Сам же Бог миру нехай освятить вас у всiй повнотi, i ваш дух, i душа, i тiло у всiй цiлостi нехай збережеться непорочно на пришестя Господа нашого Iсуса Христа» (1Сол. 5:23) – пише апостол Павло. Отже, людина складається з духу, душі та тіла. Дух – це сфера Божественного начала в людині, це той орган, за допомогою якого ми спілкуємося зі своїм Творцем у молитві та поза нею, розрізняємо добро від зла, а правду від брехні. Власне, наявність духу робить нас богоподібними та принципово відрізняє від інших творінь Божих, він є образом Божим у нас. Під «душею» розуміють всю нашу психічну діяльність: розумові, чуттєві та вольові якості людини. У цьому сенсі навіть у тварин є душа. Відтак, священик і психолог не мають в чому сперечатися, бо займаються цілком різними гранями буття. Більше того. Вони повинні не ворогувати, але тісно співпрацювати між собою, задля більшої користі людини. Людина, її добре самопочуття та здоров’я, – це сфера діяльності та мета, як психолога, психотерапевта, так і духівника. У цьому вони солідарні. Інша справа, що в них різна база та різна методологія.

Вдосконалюючись наука не стоїть на місці. Сьогодні поруч із клінічними психологами напрочуд вдало працюють саме православні психологи та психотерапевти. Це спеціалісти, які будують свою практику на засадах християнського світобачення, враховуючи широкий спектр досягнень душпіклування, православного пастирства за дві тисячі років. Не заглиблюючись зараз у суперечки між трихотомістами і дихотомістами зауважимо головне. Православна антропологія, вчення Церкви про людину та її трьохскладову будову, має не теоретичне, але практичне значення, оскільки дає можливість нам краще пізнати себе, а відтак, навчитися бачити та розуміти певні закономірності власної поведінки. Тільки коли ми максимально добре пізнаємо себе, ми станемо здатні робити усвідомлені вчинки. Точно так само, як знання правил дорожнього руху дають можливість швидко та безпечно шоферу досягнути бажаної цілі, так і знання певних принципів людської поведінки, мотивації, реакції на пережите, тощо, дає можливість людині максимально контролювати власне життя. Розуміння цих принципів не тільки не є шкідливим або гріховним, але й навпаки, – корисне та необхідне людям, незалежно від того, віруючі вони чи ні.

Для невіруючих знання психології дає можливість покращити якість життя, для віруючих ці знання, в поєднанні з досвідом Святих Отців, безумовно стануть суттєвою допомогою в справі боротьби з пристрастями, на шляху до духовно- психологічно-фізичного оздоровлення. Оскільки психологія допомагає викорінювати лихі звички та пристрасті, повертає людині здоров’я, а значить – втрачену гріхом цілісність ведучи до спасіння, слід говорити, що здорові методи психотерапії та психологічні практики ( тобто ті, які не суперечать методам православної аскетики) є корисними, а в багатьох випадках – необхідними для повноцінного життя людини.

2. Чесний священик знає межі власних можливостей.

Духовно здоровий і адекватний священик добре розуміє рамки власних можливостей. Тому, він ніколи в житті не буде робити двох речей: 1) говорити, що від нього залежить геть усе, та 2) говорити, що від нього не залежить зовсім нічого.

Лише повний безумець буде обіцяти людям диво на тій підставі, що його попросили та заплатили. Священик – це в першу чергу звершувач Таїнств Божих, які встановлені Господом для нашого спасіння у вічності. Він не чудотворець, який облаштовує людям земний комфорт . А ще, здоровий душпастир добре усвідомлює, що в багатьох випадках певна хвороба чи випробування може бути корисною для спасіння душі. І, що важливо, та чи інша проблема може бути послана людині від Бога промислительно, не без причини. А тому, будучи при здоровому глузді, він намагаметься шукати сенси проблем, а ніколи не спішить обіцяти того, чого ніяк не може гарантувати : відмінити Божу волю стосовно когось.

Господь створив не лише священиків, але й психологів і лікарів.
Господь створив не лише священиків, але й психологів і лікарів.

Як це не прикро, але й нині, в часи, коли майже не залишилося священиків без семінарської освіти, все одно існують особи, які уявляють себе прямими посланцями Бога, беручись лише молитвами лікувати зіпсовані сімейні стосунки, хімічні та поведінкові залежності, сприймаючи психози за біснування. Я не заперечую силу молитви християнина, тим більш – молитви священика. Однак, молитвами насамперед лікуються духовні недуги, а не психологічні та фізичні. Для тих випадків Господь створив не лише священиків, але й психологів і лікарів.

Лікувати важкі психологічні стани лише молитвою це те саме, що сподіватися читанням акафісту вилікувати хворий зуб або гостре запалення апендиксу. Бог – Всесильний, але він не є вашою швидкою допомогою. Він діє зовсім по-іншому. Тому нагадаю, що в аскетитиці стан неадекватної самооцінки людини вважається ознакою страшної духовної хвороби, і називається «прелестю».

Із іншого боку, чимало священиків навіть не мають бажання ставати справжніми душпастирями, задовольняючись роллю требовиконавця чи організатора парафіяльного життя. Це друга крайність, не менш небезпечна. Наші сили слабкі, а можливості нікчемні через власну гріховність. Але це зовсім не повинно змушувати нас опускати руки та переконувати нас у тому, що ми не маємо допомагати людям. Швидше навпаки: завданням кожного душпастиря є щоденна праця в справі власного обожнення та освячення, щоб наші молитви за інших були почуті не лише на землі, але й на небесах. І, звісно ж, кожному без винятку священику надзвичайно важливо вміти розрізняти психічні хвороби від духовних, там де це можливо. А тому, власне духовне життя пастир повинен поєднувати з постійною самоосвітою, зокрема в суміжних йому науках – медицині, психології, педагогіці.

3. Богослів’я: аскетика та антропологія не займаються багатьма речами,

Ви, напевне, теж пам’ятаєте анекдот про студента, який вивчив лише одне питання на іспит – про блощицю. А далі, який би білет він не витягував, чи про коня, чи про рибу, все одно зводив до блощиць – єдиного, що він знав. Приблизно те саме стається зі священиками, які на цілий спектр різноманітних питань своєї пастви здатні відповідати лише шаблоном: «Моліться, постіться, слухайте радіо «Радонєж» і вас скоро попустить». По-перше, це брехня. По-друге, невігластво. Деякі настанови священика можуть бути  взагалі жахливі. Якось я почув про унікальну «пастирську» пораду людині в стані горя: «випий сто грам, і тобі стане легше»… Безперечно, це було сказано надзвичайно щиро, по-дружньому. Цілком можливо – на основі власного досвіду боротьби з важкими моментами життя. Все ж, це шкідлива порада, яку краще нікому не давати та не виконувати. Особливо в час, коли психологія та психотерапія досягнула достатнього рівня, щоб реально допомагати людям.


Богослов і психологія: що означає «бути собою»?


Безперечно, православне та «оцерковлене» життя може бути чудовою профілактикою багатьох проблем, які виникають у наслідку наших гріхопадінь і неподоланих пристрастей. Однак, ні правдива віра, ні святе життя саме по собі, не є гарантію нашого щасливого існування на цій землі. Швидше навпаки – закони духовного життя свідчать, що чим більше благочестя досягає подвижник, тим більшими скорботами та спокусами він випробується. Із іншого боку, стверджуючи про власну всемогутність лише на словах, а не маючи сил допомогти пастві наявними в себе ресурсами, священик фактично позбавляє людей їх законного права на щастя та психічне (а також духовне та тілесне) здоров’я .

Наголошу, що уявлення про те, що життя кожного без винятку християнина є суцільною мукою, розтягненою в часті та стражданням заради Бога, є нічим іншим, як брехнею, зведеною дияволом у ранг священного передання Церкви. Мета людини – служіння Богу в щасті та здоров’ї, а після смерті – блаженство у вічності. Муки та хвороби це не норма, а наслідок гріха та боговідступництва. Там де можна лікувати – потрібно лікувати. Там де можна обрати між здоров’ям і хворобою, християнин обере здоров’я, а мазохіст-невротик хворобу. Не без допомоги диявола, звісно.

4. Не всі речі лікуються молитвою

Так само, як безглуздо сприймати Біблію за довідник чи підручник із усіх галузей людської життєдіяльності, так нерозумно вимагати від Церкви вирішення всіх без винятку людських проблем. Мета Церква – налагодити наші стосунки з Богом, освятити та преобразити нас, привести нас до світу метафізики. Все інше – факультатив. Церква може бути лікарнею, але лише в міру власних знань, прав і можливостей. Церква може бути школою – але лише визнаючи свої границі. Церква може бути центром соціального служіння – але лише в тій мірі, в якій це служіння не буде закривати собою основну мету свого земного існування. Чи лікується карієс молитвою? Навряд чи. Хоча я дуже вірю в силу молитви та постійно переконуюсь у її дієвості.

Не сфера Церкви подолання міжособистісних стосунків у родині чи на роботі. Не сфера Церкви внутрішньо-особистісні конфлікти, фобії, депресії, панічні атаки. Церква також не займається цінністно-смисловими конфліктами, які часто супроводжуються невротичними станами: тривогою, депресією, нав’язливими станами, різними формами залежностей. Ще згадаємо про наслідки психологічних травм, зокрема ПТСР. Звичайно, досвідчені духівники можуть дати практичні поради для допомоги людині в конкретному випадку. Все ж, найкращий духівник – це той, хто розуміючи свою обмеженість відправить людину до психолога чи психотерапевта, а не буде морочити їй голову власними уявленням про чужий стан, видаючи свої дії та слова пастві за трансляцію волі Божої.

5. Психологія може бути небезпечною.

Не дивлячись на те, що академічна психологія це універсальна наукова галузь, яка своїми здобутками багато в чому може доповнити знання православної антропології, слід чітко розрізняти академічну та практичну психологію. Практична психологія – це набір великої кількості практик та методик, частина з яких явно антихристиянські, а відтак – анти- людські, навіть якщо з цим не погоджуються психологи-практики. У методах психотерапії Православна Церква підкреслює значення та унікальність саме християнського, євангельського погляду на людину. Бо саме це є запорукою успішного лікування чи консультування. Чимало практик Церква прямо забороняє, вважаючи їх шкідливими і для лікаря, і для пацієнта. Зокрема гіпноз чи «підшивку» при лікуванні алкоголізму, чи інші методики, які мають язичницьке, «магічне» походження, тощо. І хоча, власна психологічна православна наука лише відроджується, Церква володіє достатнім інструментарієм для допомоги багатьом страждаючим душам.


Ви вже достатньо прочитали тексту, щоб зроміти, що він заслуговує лайку та репосту. 

Fb-Button

6. але в руках віруючих професіоналів може бути корисною.

Деякі методики психологів дійсно можуть бути сумнівними. Однак, було б нечесно говорити, що всі без винятку психологи прагнуть замітити собою інститут духівництва, пропагуючи замість християнських цінностей якісь власні, чи тим більше – відверто сатанинські догмати. Уже давно не є таємницею, що серед психологів є велика кількість «практикуючих» християн, які з великою повагою та пошаною ставляться до Церкви та священиків, одначе, на аналогічну взаємність розраховувати вони чомусь можуть далеко не завжди.

Окрім спеціально навчених православних психологів та психотерапевтів, у всьому світі є велика кількість просто порядних і віруючих спеціалістів, які в своїй практиці намагаються шукати рішення саме з уваги на християнські цінності. Психологія та психотерапія, безперечно, може бути позаконфесійною, позарелігійною. А тому, немає нічого гріховного, якщо християнин в особливі моменти свого життя буде звертатися не лише до священика, але й за його рекомендацією до потрібного спеціаліста – психолога чи психотерапевта.

7. так само, як бездумне виконання Типікону може бути шкідливим.

Цей пункт писати мені найважче. Але потрібно. Потрібно чесно визнати, що в церкві, як і будь-де, де є живі люди, існують гріхи та пристрасті. Є вони навіть і між «оцерковлених» православних християн. Так само, як у кожній лікарні неприємно пахне ліками, випорожненнями, а часом і смертю. Грішні люди приходять до церкви лікуватися, а це лікування не відбувається миттєво. У багатьох випадках хворі вперто не бажають приймати призначені священиком ліки, і навіть відмовляються вірити, що з ними щось не так.

Чимало з нас власні проблеми та неврози заходячи до храму не лише не залишають за порогом, але ще більше культивують, перетворюючи Православ’я в окрему субкультуру. Звичайно, християнське життя не може перетворюватися на певний клуб за інтересами чи секту, де прийнято використовувати власний жаргон («Спасі Господі»), стиль одягу (лише чорне до землі), відсутність критичного мислення (« батюшка, благословіть у туалет), чи безумовне поклоніння старцю (який у сані може бути 5 років). Причина появи згаданих речей – психічні та психологічні проблеми їх власників. Для повноцінного християнського й тим більш – православного життя, не потрібно ні особливої пташиної мови, ні відчуття себе повним нікчемою, як особливої умови догодити Богу та священику. Суворі правила, канони та приписи уставу, яких виконати в принципі нереально, сприяють виробленню у людини комплексу провини, страху та сорому. Порушив піст, відмовившись від сухоядіння? Не відчитав сорок канонів перед Причастям? Молився на Всенічній менше 18-ти годин? Звісно, тебе чекає плач і скрегіт зубів.

При такому стані речей, у консервативних церковних родинах діти не мають шансів вирости здоровими та віруючими, бо з дитинства заморені постом, застрашені карами Божими та пеклом, і навчені вичитувати молитви не з любові до Господа, а тому, що знають, які злі бувають батьки, якщо їм заважати будувати ідеальну віруючу сім’ю, вгодну Богу. А що в нас, зазвичай, кажуть віруючій людині, у якої помер хтось близький? Радій! Смерті немає! Ти не повинна плакати, ти сильна! В дійсності, це не що інше, як намагання штучно викликати в людини галюцинації, перенести її в неіснуючий світ, насадити людині думку, що її природні емоції та почуття – гріховні, неправильні, невгодні Богу. Звичайно, нормальна людина повинна плакати, коли їй сумно, а сміятися, коли весело. Якщо людина почне веселитися коли їй сумно, то це означає, що вона зійшла з розуму. Я підкреслю, наше прийняття Воскресіння Христового за цілком реальний історичний факт, за онтологічну основу та підтвердження нашого власного воскресіння, зовсім не повинно нас змушувати вести себе проти своєї природи.

Окремо слід говорити про цілий спектр психологічних проблем, які зустрічаються в пастирському й чернечому житті, а також, у стосунках між людьми, які стоять на різних ієрархічних щаблях. І єпископський деспотизм, і «младостарчество», і конкуренція між священиками – це не лише духовна, але й психологічна проблема. Заперечуючи психологію, люди ризикують до кінця життя страждати від самих себе. Мають у своїх руках ключ від дверей, але вперто обирають сон на коврику в під’їзді.

 Жити в постійних скорботах, болях, невирішених конфліктах і страхах неправильно, гріховно, антилюдськи
Жити в постійних скорботах, болях, невирішених конфліктах і страхах неправильно, гріховно, антилюдськи

8. … і корисним в умілих руках.

Тим не менше, в руках священика залишається неймовірно потужний психотерапевтичний інструмент – душпастирство, право духовного керівництва, і навіть – обов’язок звершувати Таїнство Покаяння – Сповіді. Правильне, здорове духовне життя водночас є запорукою доброго психічного здоров’я. За статистикою, близько 80% різних проблем, з якими звертаються пацієнти до психотерапевтів і психологів успішно вирішуються у храмі. Ось чому не лише священики рекомендують своїм парафіянам кваліфікованих лікарів, але й у багатьох випадках психологи рекомендують своїм пацієнтам звертатися до священиків. Годі вже говорити, що відома й найбільш ефективна на даний час система лікування алкоголізму та інших залежностей – «12 кроків» має своїм фундаментом духовний чинник, де обов’язковими умовами терапії є покаяння, молитва та налагодження стосунків із Богом.

Можливість спілкування зі священиком, з людиною особливого авторитету, є надзвичайно важливим елементом у психотерапії. Особливо в суспільстві, де немає практики звертатися до психологів. Плутаючи психологів із психіатрами, люди мають упереджене ставлення до таких спеціалістів. Не знаючи, в чому полягає суть їхнього фаху, вони й не бачать потреби звертатися за допомого. Єдиним, хто хоч якось може допомогти людям зі стражданням у серці – це священики. Однак, не треба забувати: рука не може замінити ногу. В особливо важких випадках, ні священик не замінить психолога, ні психолог священика.

9. З’являються нові проблеми – з’являються нові рішення.

Отже, в дійсності психологія не стільки протиставляє себе богослів’ю, скільки доповнює. Головна «проблема» богослів’я (яка в іншому аспекті є нашою великою радістю), що найважливіші речі (віронавчальні та етичні) були записані та сформульовані тисячі чи сотні років тому, беручи свій початок із часів Апостолів і отців Древньої Церкви, до нині фактично залишаючись без істотних змін. Безумовно, в такому разі ми можемо «хвалитися» автентичністю та чистотою своєї віри, однак, маємо чесно визнати, що далеко не все те, що ми сьогодні маємо, можемо використовувати за призначенням у повній мірі. Скажімо, «Тіпікон» 6-го століття нині не виконується в повній мірі ніде, навіть там, де його вважають за зразок Церковного Уставу. Ми не служимо таких служб, не дотримуємося таких постів, не робимо безліч речей, про яку нам вказують Церковні канони лише в силу того, що змінилися умови в яких нині існує Церква.

Відтак, від старого ми в тій чи іншій мірі відмовляємося, але до нового не пристаємо, боячись стати обновленцями чи модерністами, у дійсності не бажаючи ними бути. Наше єдине бажання –  ототожнити свій реальний досвід і можливості із тим, що від нас вимагає древність. При цьому, звісно, не обов’язково «занижувати планку», але все таки давно варто вирівняти її до сучасних умов: тут говоримо не лише про вертикальний вимір, але й горизонтальний. У своєму ставленні до психології в тому числі.

Раніше все те, що ми називаємо психологією та православною антропологією було одним цілим. Із часом їхні шляхи розійшлися, так само, як у богослів’я  та медицини чи систематичної освіти чи інших наук, щоб їм стати самостійними. Причина цьому одна, як ми вже говорили: мета Церкви – не розвивати науки, але приводити людей до Бога. Якщо це було потрібно, Бог зробив так, що чимало наук зародилося саме в церковному середовищі. Все ж, головна ознака Церкви – це її Христоцентричність.

І далі. Святі Отці пишучи про людину все одно залишаються людьми свого часу, заручниками власної епохи, свого культурного чи освітнього фону. І це цілком нормально. Вони своїм досвідом і практикою ідеально рятували своїх сучасників. Нас сьогодні вони настільки добре порятувати зможуть не завжди. З кількох причин.

По-перше, самі люди були іншими. Немає сумніву в тому, що гріх дві тисячі років тому не настільки проникнув у людську природу, як це ми бачимо сьогодні. Звичайно, в кожну епоху були свої святі на грішники. Але зараз я веду мову не про конкретних людей, але про загальний стан людства. Треба визнати, що він постійно змінюється, і навіть ми з вами стали свідками того, як на наших очах змінюються не лише епохи, але й саме людство набуває нових рис. На жаль, у нас з’являються нові гріхи, нові наслідки гріхів, і «оскуде преподобный» (Пс.11:2). Ціломудріє та святість більше не вважаються за чесноти, їх уникають, ними соромляться та гидують. В свою чергу, це породує цілу низку небачених раніше проблем в житті конкретних людей. І цим людям потрібно допомагати. Церковне вчення – це допомога людині на фундаментальному рівні, на рівні онтології. Психологія – це допомога людині в конкретній проблемі на рівні її емоцій, відчуттів, болю чи переживань.

Друге. Як ми знаємо сьогодні, стан психіки, а також,  духовне та фізичне здоров’я дорослої людини сягає своїм корінням раннього дитинства. А, відповідно, значна частина наших проблем у дорослому віці зумовлені негативним досвідом дитинства. Церква раніше про це не говорила, бо сімейний устрій людей був зовсім інший. Не можу стверджувати, що раніше він був тільки ідеальним, хоча ми дійсно знаємо чимало святих подружніх пар, які народжували дітей, які в свою чергу також ставали святими. Все ж, настільки спотвореного інституту шлюбу та рівня стосунків у ньому, як ми маємо сьогодні, не існувало в жодному більш-менш розвинутому суспільстві. Люди могли грішити, але перестати вважати себе людьми, мінятися іпостасями чи боротися за права на збочення люди не хотіли з часів Содома та Гомори. Відтак, треба говорити, що нові проблеми людства викликали нові рішення, якими сьогодні оперує наука, зокрема, психологія та психотерапія. Я вже не згадую про силу медикаментозного лікування багатьох психічних хвороб і патологічних станів. Відмовлятися від них посилаючись на релігійні мотиви – справжнє безумство.

І насамкінець, третя причина, головна. Той рівень святості, який був у пересічного християнина, його реальне та дієве обожнення категорично виключало зустріч із тим спектром проблем, яким нині займається психологія. Людині, яка ходить до церкви не формально, а з горінням духу та любов’ю, не страшні жодні неврози, жодні внутрішні та зовнішні конфлікти. Почитайте життя святих і ви побачите той контраст у поведінці праведників і своїй власній.

10. Розумний і з дурного знайде користь, а дурень і з розумного не зможе нічого взяти.

Ісус Христос притчею про загублену вівцю (Лк.15:1-7) показав приклад справжнього Доброго Пастиря, який робить усе, щоб віднайти, повернути втрачену вівцю – себто спасти її, врятувати. Навіть якщо для цього йому треба буде на якийсь час покинути інших 99-ть, він все одно робить це. Такий образ – чудовий урок для кожного священика, який хоче не лише стригти своїх овець і збирати з них масло, але й пасти їх і опікуватися ними.

Якщо пастух бачить у своїй отарі хвору вівцю, але розуміє, що сам допомогти їй не може, то він шукає когось, хто це може зробити. Це не забере в нього гідності доброго пастиря, але навпаки – ще більше підкреслить її. Здається, у контексті нашої розмови, аналогія з цією притчею просто неймовірна. Іноді пастир для того, щоб допомогти людині повинен вийти зі своєї кошари (із зручного храму), залишаючи паству, щоб терміново допомогти тому, хто заплутався в своїх проблемах. І якщо для цього йому потрібно буде ввійти в царство психології та психотерапії – не буде нічого гріховного.

Все ж, ведучи мову про стосунки між собою душпастирства, психології та психотерапії, треба прямо говорити. За нашим переконанням, ідеальний варіант співпраці двох підходів до лікування та допомоги людям – православної антропології та світської психології повинен не просто розкриватися в співпраці священика та лікаря чи психолога, але в поєднанні цих харизм у одній людині.

Найкращий варіант – це коли сам священик одночасно зі священнослужінням працюватиме клінічним психологом або психотерапевтом, пройшовши відповідну підготовку не лише в духовних школах, але й в медичному ВНЗі. Досвід свідчить, що саме такі приклади є зразковими та приносять найкращий результати для людини – пацієнта чи парафіянина. У храмі такий священик зможе допомагати вірним, маючи медичну чи психологічну базу, а в умовах лікарняного закладу буде також мати можливість духовно опікуватися людьми, які мають проблеми саме духовного, а не психологічного характеру. Сьогодні на практиці такі випадки надзвичайно рідкісні. У кращому разі священики відвідують лікарняні заклади на запит віруючих, а психологи чи психотерапевти можуть надавати консультації парафіянам за рекомендацією отця-настоятеля.

Ми вже говорили, що для віруючих людей надзвичайно важливо, щоб психолог або психотерапевт не лише був висококваліфікованим спеціалістом, але й у своїй практиці використовував методи, які не суперечать православному світобаченню та основам духовного життя. Саме тому, добрі священики спочатку формують біля себе коло віруючих психологів і психотерапевтів, яких можна рекомендувати парафіянам із психологічними проблемами. У свою чергу, психологи теж, зустрічаючись із людьми, які мають духовні проблеми, направляють саме до того священика, який розуміє різницю між духовністю та душевністю, та готовий надати людині необхідну допомогу в рамках власної компетенції.

****

Не знаю, чи думали ви колись про це чи ні, але однією з заповідей Божих людям повинна була стати заповідь про обов’язковість нашого щастя. Натяки та прямі вказівки про це можна знайти в багатьох місцях Святого Писання. Згадаймо лише, що новозавітні заповіді Божі – «блаженства», побудовані саме в формі вказівок та орієнтирів до справжнього людського щастя. Бог створив людину лише тому, що захотів ділити з нею радість свого всеблаженного буття. І той, хто хоче наблизитися до Творця, має добре усвідомлювати це. І хоча, після гріхопадіння справжнього «щастя на землі немає, та бути не може», як писав один святий отець, все ж саме щастя та відчуття повноти життя є тим орієнтиром, на який ми повинні рівняти свої вчинки, думки та наміри.

Жити в постійних скорботах, болях, невирішених конфліктах і страхах неправильно, гріховно, антилюдськи. Це суперечить намірам Божим про людину. Якщо проблему можна вирішити – її потрібно вирішувати. Люди спасаються не скорботами, а любов’ю, радістю. Звичайно, не варто плутати свободу з вседозволеністю, а щастя – з грубим фізичним, тваринним задоволенням. Отже, маємо докладати всіх зусиль для того, щоб не лише через дух і душу обожувати власне тіло, але й через здорове тіло оновлювати та преображати свою душу. Богу потрібні здорові та щасливі люди, які маючи силу та внутрішні ресурси зможуть преображати Євангелією самі себе та весь світ. І, на даному етапі людського буття, без священиків, психологів і психотерапевтів це зробити практично неможливо.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу ternopillive@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до наших груп і сторінок у ВКонтакті і Фейсбук.





Loading...

Loading...

Далучайтесь до наших спільнот у соцмережах і будьте в курсі усіх актуальних новин Тернопілля!