Що незабаром з’явиться у Старому парку У Тернополі ремонтують проїзд до ще однієї вулиці У дитячих садочках Тернополя до кінця року з’явиться 7 нових груп На Тернопільщині спіймали чиновника на гарячому Унікальна архітектура костелу на Тернопільщині зачаровує (ФОТО) Друга світова не дає Тернопільщині про себе забути Оприлюднили список місць, де можна оформити Карту тернополянина Тернопільський депутат має неприємності з законом Перший індустріальний парк може з’явитися у Тернополі (інфографіка) Тернопільські студенти грали на даху квест “Сьоме небо” У Тернополі виявили солідну кількість наркотиків Тернопіль працюватиме з Індією Як управління юстиції з тернопільськими студентами буде співпрацювати Тернопіль може гордитися цим рейтингом У Тернополі триває реалізація програми розвитку велоінфраструктури

Тернопільський священик розповів, чому іноді зникає відчуття свята


Різдво

Різдво

Лише від думки про Різдво здається, що ось-ось станеться якесь диво. Це відчуття з дитинства знайоме чи не кожному.

Подорослішавши, у комусь це відчуття приглушується, а хтось взагалі його втрачає. Про причини, коли людям сумно під час свят, розмова із тернопільським священиком, кандидатом богословських наук Євгеном Заплетнюком.

– Коли настає свято Новий рік, Різдво тощо, не усім і не завжди буває весело, не усі відчувають гармонію. Чому? Не маю на увазі тих, у кого життєві тягарі чи горе. Йдеться про середньостатистичну людину із середньостатистичними обставинами.

– Звичайно, тут може бути ціла низка причин, між іншим, часто ніяк не пов’язаних із собою. Давайте згадаємо найважливіші.

Найперше людина страждає від завищених вимог до світу. Люди певного складу психіки, зазвичай це інфантили чи егоїсти, дуже часто нічим не докладаються до того, щоб їхнє свято минуло ідеально. Вони сподіваються, що все за них зроблять інші люди. І коли бачать, що все йде не так, як вони собі це нафантазували, то не лише не відчувають задоволення від отриманого, але й навпаки – здатні переживати через е вкрай негативні емоції до інших людей – ображаються, бурчать, маніпулюють .

При чому, цілком об’єктивно організовано все може бути зовсім добре, а свято – ідеальним. Але, оскільки воно не співпало з нафантазованим раніше – егоїст це прийняти все одно не може. Це саме в таких людей щороку «день рождения – грустный праздник». Ця проблема вирішується дуже просто – хочеш мати ідеальне свято – зроби його для себе сам. Докладай свою частку свята, зроби його для себе таким, яким ти його відчуваєш. Говорячи популярною цитатою сучасної молоді, – не очікуйте чуда – чудіть самі. У розумних межах, звісно.

Інша наша проблема, яка стосується передовсім свята Різдва Христового, – це наше бажання отримати плоди свята, нічого перед цим не засіявши на цьому полі. Бачите, до найбільших церковних свят віруючі готуються спеціальним чином. Вони постять, сповідаються та причащаються, відвідують богослужіння які підготовлюють душу до свята, і вже безперечно, обов’язково присутні на самих святкових богослужіннях. І тут, вже наївно сподіватися, що хоч хтось без належної праці може в повній мірі стати сопричасником свята та розділити його радість і торжество. Тут суттєву роль відіграє вже не психологічний, але духовний чинник.

Саме здорове, повноцінне духовне життя дає можливість людині відчути присмак Царства Божого, ще живучи на землі. І саме тому, ми маємо величезну кількість обрядів і зовнішніх ритуалів, щоб дати можливість людині хоч якось себе проявити на духовному поприщі. Це не Богу потрібна наша свічка. Це не Він буде радіти з того, коли грішник стане на правдиву дорогу (хоча об’єктивно це саме так і є). Це самій людині потрібно хоч такими слабкими, дитячими та невеликими кроками йти до Божого Царства. Чим більше свого ми віддамо – часу, зусиль, здоров’я, грошей, емоцій, тим більше ми отримаємо цього від Бога. Однак, з одним важливим уточненням. Господь поверне це все нам освяченим і преображеним. Кожна наша щира жертва на храм повернеться до нас у потрібний нам час примноженою. Кожне добре слово людям чи молитва за них – неминуче повернеться до нас чужим благодіянням.

Богу не потрібно нічого людське. Зате у людей без Бога нічого повноцінного не вийде. Ось чому нам не можна поривати зі Святою Церквою. Вона – та пуповина, якою ми з’єднані з Христом Спасителем. Лише Він є справжнім Джерелом усякого блага – нашого повноцінного щастя, здоров’я , стабільності та цілісності. І, ось чому ми святкуємо Різдво Христове. Не для того, щоб поколядувати, не для того, щоб зібратися за столами куштуючи доволі екзотичні для себе страви. Ми вшановуємо власну причетність до найбільшої таємниці людства – Бог стає Людиною, аби Людина стала богом. Це – незбагненна нашому розуму таємниця, яку можемо сприймати лише у дитячій простоті вертепу та радісного співу. Без розуміння цих речей, наші свята – неповноцінні самі по собі.

Є ще й третя причина нашого суму. Оскільки свята зимового циклу – є підкреслено сімейними святами, ми нерідко їх асоціюємо саме з зустріччю з родичами та близькими. Але буває таке, що хтось із наших родичів чи близьких помирає. Тож, немає нічого дивного, що в багатьох родинах, дивлячись, як рідшає кількість стільців біля святкової трапези, присутні відчувають якийсь особливий святковий сум. Від цього суму часто народжуються невеселі думки про те, що наша радість без цих людей уже ніколи не буде повною. Звичайно, що по-людськи це цілком зрозумілі відчуття. І в певних дозах вони потрібні та навіть корисні. Якщо ж наш біль цілком поглинає святкову радість – то це чіткий сигнал: нам потрібна допомога. Християни теж бояться смерті. Але цей страх не тваринний. Його основа – реалізм та цілковите прийняття Божого промислу, щодо себе. Біда не померти. Біда померти, не маючи з чим йти у Вічність.

– Як вік, заняття, виховання і характер людини впливають на сприйняття свята?

– Звичайно, чим більш духовно та психічно зріла особистість, тим більш глибоко та багатогранно вона сприйматиме свята. Будь-які свята. У конкретному прикладі, ми з вами пережили та й досі переживаємо неймовірну підміну цінностей, у якій справжня радість Різдва Христового підмінена штучними святкуваннями Нового року, а святкове Причастя в храмі цілком спокійно замінено нічним обжерством салатом Олів’є. Це ж справжнє лихо, що людей, а їх тисячі та мільйони, все цілком задовольняє. Я не хотів би ставити в приклад самого себе, хоча я принципово цього року пішов спати трохи перед дванадцятою. Як зустрічати Новий рік у час посту нехай людина вирішує вже сама. Однак, моя мрія, як священика, аби всі люди чекали Різдва так само щиро та відповідально, як вони чекають і готуються до зустрічі Нового року. Нам треба з кожним роком не просто старіти тілами, але дорослішати духовно та психологічно. Церковні свята нам в цьому допомагають. Наше завдання – лише прийняти їх із рук Святої Церкви.

– А рівень злагоди чи, навпаки, незгоди з оточуючими?

– Це дуже важливе питання. Особливо дякую вам за нього. Бачите, кожне значне релігійне свято – це прожиття біблійного досвіду, повернення людини до своєї нормальності. Кожне без винятку церковне свято показує нам духовний ідеал, до якого повинні всі ми прагнути. Серед таких вимог Церкви до нас – примирення з ворогами. Зло, ворожість, злоба – це аномальний стан людини, який краде в нас спокій і сердечний мир. Звичайно, ми не можемо бути з усіма в мирі, оскільки дружба – це процес спільний, для якого потрібні двоє. Однак, наше завдання – зробити все можливе від себе, щоб людей з якими ми гніваємося було якомога менше. Власне, наше християнство саме в цьому й перевіряється: любимо ми людей, чи ні.

Сьогодні мізантропом бути дуже модно. Однак, треба чесно визнати, що така життєва ідеологія – наслідок внутрішньої недорозвинутості. Людина не може полюбити інших, бо не любить сама себе. А себе не може, бо її роздирають ціла низка внутрішніх протиріч, пристрастей і травм. «Мізантропом» вигідно бути лише в джунглях, де один на одного полює, а не серед нормальних людей, які навпаки – допомагають один одному спасатися. Маємо миритися і любити Бога, любити ближніх і самі себе. Якщо цього не буде, то неминуче на це місце полюбимо диявола.

– Яку роль у святковому смутку, а то й печалі відіграє реклама? Можливо, реклама і гучні шоу по телевізору нав’язують одне, а можливості у людей інші? Що варто розуміти?

– Дещо наївно було б сприймати телевізійну рекламу за підручник життєвої мудрості. Сьогодні реклама – це вправна маніпуляція свідомістю. Але не тільки свідомістю, але й підсвідомістю. Автори кожного рекламного ролика мають ціль захопити людину, зробити її своїм рабом, спокусити власними товарами чи послугами. Однак, роблячи це таким способом, щоб вона навіть не зрозуміла, що її рішення стало наслідком маніпуляції над нею, а не її власним бажанням. Цікаво, що подібним способом діє сам диявол. Він пропонує нам гріх, одночасно, переконуючи нас, що це наш особистий вибір.

Звичайно, гріх може бути й нашим свідомим вибором. Але, також треба говорити про випадки, коли на людину діють злі сили ззовні . Злі сили також існують і хочуть нашої біди, і про це потрібно пам’ятати. Реклама будує для нас нереальний світ, у якому ми – це не ми. Тільки коли вона нас переконає, що ми успішні та багаті, вона змусить нас придбати пральний порошок, у п’ять разів дорожчий за інші пральні порошки. А найкращий спосіб полегшити свій стан під час застілля – це не перестати обжиратися – а прийняти «Мезим».

Це правда,  що світ довкола надзвичайно контрастний. Бідність одних межує з неймовірними багатствами інших. Свята та розваги одних йдуть поруч із стражданнями та болем інших. Війна з окупантом для однієї частини суспільства дає можливість відпочивати та веселитися – іншій частині. Дуже важливо триматися «царського шляху», як його називали Святі Отці – шляху поміркованості та золотої середини. Не біда, якщо ми бідні, і не відповідаємо вимогам реклами. Біда, якщо ми бідні, але піддавшись на чужу провокацію починаємо вести себе наче багаті.

– А самотність? У буднях, зазвичай, ми зайняті. На вихідні лишаємося сам на сам з домашніми. Чи підкреслюють гостріше свята внутрішню самотність людини, яка офіційно і не є самотньою? Має сім’ю, родичів?

– Немає сумнівів у тому, що великі свята – це чудовий каталізатор. Вони мають здатність підсилювати всі наші емоції, виявляти назовні відчуття нашого суму, горя чи радості. Сумним людям свята вони помножують сум, а оптимістам і веселим – лише збільшують їхню радість. Звичайно, самотність від самотності відрізняється. Іноді люди самотні лише тому, що терпіти не можуть ні своїх родичів, ні сусідів, ні колег по роботі. Наше завдання тут – знайти правдиву відповідь на причину свого суму. Можливо, ми самотні не тому, що настільки особливі, а тому, що банально не вміємо вести себе в товаристві людей. Здорова людина сприймає свою тривалу самотність за нестерпний тягар. Тому, не випадково, одним із найбільш жорстоких покарань, яке нині використовують люди – це ув’язнення злочинця в карцері – камері для одного.

– Що підказує святковий смуток? Які дзвіночки? На які проблеми вказує? На що людині звернути увагу?

– Все що відбувається в нашому житті, вся наша взаємодія з Богом і соціумом, є насамперед втіленням і реалізацією нашого внутрішнього стану й нашої взаємодії з самими собою. Те, що живе в нас у голові та серці, те обов’язково буде в нас на язиці, в наших життєвих пріоритетах і конкретних вчинках. Нормальний стан здорової людини – це переважаючий оптимізм, віра в краще, впевненість у майбутньому. Якщо цього в нас немає тривалий час – це чітка ознака значних внутрішніх проблем, які можуть бути й фізичними, й психологічними, й духовними. Чимало людей переживаючи навіть найбільш критичні в своєму житті моменти, залишалися в доброму дусі та непоборному оптимізмі.

Часто кажуть про «філософський погляд на життя», розуміючи під цим реалістичний погляд на все, що з нами стається. Я б швидше його назвав християнським поглядом, бо далеко не всі філософські системи проповідують розумність і сенс усього того, що з нами відбувається. Так, бути оптимістом дуже важко. Але це важко лише без Бога поруч, без друзів, коханої людини, дітей або батьків.

– Мир і прийняття свята. Цьому можна навчитися? Це – з середини?

– Так, це з середини. Цього можна й потрібно вчитися. Багато речей добрих і, здавалося б цілком природних, через нашу гріховність перестали бути нам властивими. Коли ми були дітьми ми все це мали. Але, почали дорослішати, грішити – почали все це втрачати. Кожен зі своєю швидкістю. Тепер ми знову повинні вчитися любити самі себе, шукати власної цілісності, яку живучи все більше губимо.

Важливо збагнути одну важливу річ. Лише маючи здоровий духовний зір ми зможемо правильно оцінувати все те, що нас оточує. Тож, нехай свято Різдва Христового, яке ми зустрічаємо в ці дні, стане для кожного часом духовного оновлення, часом відродження для нового та повноцінного, насиченого життя. Нехай це свято буде для нас не ще одним вихідним днем у році, але тією силою, яка підносить кожного з нас до Живого Бога.

Всім – веселих свят і щасливого Нового року. Христос народився – Славімо Його!

Спілкувалася Наталія Лазука,  видання “Про те”.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу ternopillive@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до наших груп і сторінок у ВКонтакті і Фейсбук.





Loading...

Loading...

Далучайтесь до наших спільнот у соцмережах і будьте в курсі усіх актуальних новин Тернопілля!