Оце так улов! Ви не повірите, кого спіймали поліцейські на Тернопільщині Скільки риби за тиждень вилучив Тернопільський рибоохоронний патруль? У Тернополі трапилася катавасія щодо оплати за світло Тернополянин застрелив скаженного вовка, який на нього напав (Відео) На Тернопільщині на будівництві трапилася біда Що зараз відбувається у Тернопільськй міській раді? (Наживо) У Тернополі працівники ТОВ “АваксПроф” приступили до прибирання вуличного змету Богослужіння в Instagram: чи користується популярністю ініціатива тернопільського священика? У Тернополі затримали дивного злодія Прокуратура Тернопільщини розсекретила чергову схему Бувають і такі працівники: прикра історія з Тернопільщини Поліцію Тернопільщини поповнили нові кадри Житель Тернопільщини своє повноліття відзначив крадіжкою На Тернопільщині виявили несподівані і небезпечні “дарунки” З ким “кавувала” у Тернополі відома артистка?

Тернопільський театр «Сузір’я» тримає декорації та займається у… камері колишнього НКВД

  • 3
    Поширили:

IMG_8271

Орест Савка

У травні цього року Тернопільський драматичний аматорський театр-студія «Сузір’я» отримав статус народного. І це не просто слово. Такий статус якнайкраще відображає суть цього театру, адже трудяться у ньому не заради заробітку, а у вільний від роботи час  — для власного задоволення і, так, для людей, для народу. Після кожної вистави — чи то патріотична «Сотниківна», дитяча «Попелюшка», ідеалістичний «Езоп» або ж зворушлива «Мати-наймичка» — глядачі довго не відпускають його акторів зі сцени і кажуть, що вони зовсім не аматори, бо грають, як професійна трупа. І мало хто знає, що шліфувати свої акторські здібності колективу театру «Сузір’я» доводиться… у підвальній камері колишнього НКВД. Подейкують, що саме тут розстрілювали українських патріотів. За тим вбачається якась сумна символіка: видається, нині у такій камері перебуває вся українська культура…

Навіть меч заржавів…

Разом із Орестом Савкою спускаємося довгими стрімкими сходами. Орест Іванович відчиняє двері колишньої камери — у ніздрі відразу вдаряє вологе підвальне повітря, пропахле цвіллю.

Орест Савка — художній керівник театру-студії «Сузір’я», режисер, заслужений діяч мистецтв України, а також старший науковий співробітник Історико-меморіального музею політичних в’язнів, який, власне, й розташований тут, на Коперніка, 1, у приміщенні колишнього НКВД.

IMG_8248— Відчуваєте, які тут температура і вологість? Бачите, все ржавіє? — пан Орест демонструє вкритий іржею бутафорний меч з вистави «Езоп». — Тут дві кімнати, за цією — ось ще одна. Це приміщення після КДБ здавали різним установам: і податкова тут була, і банки, словом, усе, що хочеш. Потім, коли все почало гнити, зрозуміли, що нічого тут не вдасться зробити. Кілька років тому якісь молоді відчайдухи хотіти зробити тут комп’ютерний центр. Копали щось, копали і докопалися до грунтових вод. Тепер, коли сніг чи дощ, тут усе затоплює. Раніше ми костюми тримали у цій кімнаті, а в іншій робили репетиції. Якось як пішла вода, замокли усі костюми, ми їх сушили, прасували, рятували, як могли. Тепер в одній кімнатці і репетиції проводимо, і костюми з декораціями розміщуємо.

— Нас ніхто не фінансує, а так хотілося б, аби хтось підтримав і був зацікавлений у тому, щоб такий колектив жив. Більшість костюмів для себе актори приносять самі, — продовжує Орест Іванович. — Ось, скажімо, актор Богдан Маюк більшість костюмів і взуття шиє за власні кошти, актор Іван Пельц, який, до слова, проживає на Козівщині, разом із своїм батьком виготовили криницю-журавля. Актриси Олена Борисюк, Тамара Вощило і Наталія Кос шиють, перешивають і прасують костюми собі та своїм друзям по театру. У нас немає робітників сцени, звукооператора, освітлювачів — усі ці роботи виконують актори. Неоціненну роботу у нашому театрі виконує також актор і художник, головний художник Тернопільського театру актора і ляльки Володимир Якубовський.

— Звичайно, у цю скарбничку входить і більшість моєї пенсії та зарплати, — каже Орест Савка. — А ось наші дівчата купили на секонд-хенді міліцейські кашкети, ми їх використаємо у виставі «Актор і блазні» Богдана Мельничука, яку нині відновлюємо. Театральний грим замовляємо через інтернет, нині більше не маємо де його купити. А таке воно тепер усе дороге — лише маленька пляшечка театрального клею коштує 300 гривень!

Кандидат у депутати обіцяв шість пар чобіт. Не пошив жодної…

IMG_8265

На запитання, чи не зголосився раптом опікуватися театром якийсь кандидат на міського голову Тернополя — он їх скільки, борців за високу культуру і духовність, «висить» по всьому місту, Орест Іванович з усмішкою розводить руками:

— Як каже кобзар і поет Микола Литвин, на танцюльки завжди гроші знайдуться, на театр, на превеликий жаль… На виставу «Сотниківна» нам треба було 30 пар чобіт, а одна пара коштувала понад 700 гривень. Був у нас один кандидат в депутати, я не називатиму його прізвища, він і так здогадається. Багато тут знімав, був захоплений нашим театром і пообіцяв пошити шість пар чобіт. Потім сказав, що пошиє чотири, у результаті не пошив жодної…

У льосі Музею політв’язнів  розташована лише частина костюмів, інші — у кімнатці Інституту національного відродження, що неподалік, ще трохи декорацій ми розмістили у підвальному приміщенні обласної бібліотеки для молоді за сприяння директора департаменту культури, релігій та національностей Тернопільської облдержадміністрації Григорія Шергея і дякуючи добрій волі директорки бібліотеки Лесі Гук. Принагідно хочу подякувати також директору Тернопільської обласної філармонії Ярославу Лемішці та в. о. директора Тернопільського драмтеатру Борису Репці, які також за можливості сприяють нам.

— Але у підвалі бібліотеки теж так вогко, як і тут, — повертається до наболілого пан Орест. — Дехто костюми забирає додому: ставлення моїх акторів до костюмів — святе, особливо у жінок. Словом, тримаємо, де тільки можна. Через такий хаос у нас нерідко крадуть декорації. Ось нещодавно для «Попелюшки» дуже дорогі речі вкрали вже вдруге, і що зробиш? Нема з кого питати, бо тулимося по різних кутках. Треба мати одне своє приміщення, тоді всі ці проблеми відпадуть. Ми не претендуємо на те, щоб нам назовсім віддавали якісь палаци. Ні, нам необхідне щось на кшталт гаража чи старої стодоли, де ми могли б тримати свої реквізити та декорації.

Талановитим акторам — велику сцену

Не дає спокою режисерові ще одна проблема — відсутність постійної сцени.

— Нині ми маємо можливість двічі на тиждень займатися у конференц-залі Інституту національного відродження, за що дякуємо його директору Анатолію Вихрущу, але нам обов’язково потрібно перед прем’єрою зробити кілька прогонних репетицій на сцені, — зауважує Орест Савка. — Якщо люди не бачать сцени, то як би я їх не вчив у цій кімнатці, коли вони виходять на велику сцену — губляться, їм треба освоїти цей простір. Нам підійде сцена, наприклад, в Українському домі, кінотеатрі ім. І Франка чи колишньому Будинку залізничників. Але щоб ми не платили гроші за її оренду, бо де ж ми їх візьмемо, нас ніхто не фінансує… Так, для глядачів ми робимо квиточки за мізерними цінами: 20 гривень для дорослих і 10 гривень для дітей, щоб за зібрані гроші обновити костюми і поправити декорації. Якусь невеличку символічну суму зможемо заплатити, але не таку величезну, як у театрах чи у філармонії. Якщо нам там за кілька годин оренди треба заплатити 2,5 тисячі гривень, то яку ціну квитків маємо ставити? Ми не можемо ставити таку ціну, як академічний театр, адже у ньому грають актори-професіонали, які все своє життя присвятили сцені, а в мене — люди, які мають основну роботу і працюють бухгалтерами, викладачами, музикантами, водіями, є також студенти та учні. Попри всі ці труднощі, разом їх тримає знаєте що? Любов до театру. Ми щасливі, що маємо театр, маємо свого глядача і таки сподіваємося на підтримку добрих людей, шукаємо меценатів, яким були б дуже вдячні.

«Сотниківна» і 10 тисяч для АТО

За 13 років існування театр «Сузір’я» зібрав багато нагород. Найбільше Орест Іванович пишається подякою від командування військової частини ВО 122.

— Ми зіграли «Сотниківну» і 10 тисяч гривень передали на АТО. Людей було стільки — тріщав театр! Якщо ви не читали «Сотниківну» Богдана Лепкого, прочитайте обов’язково, — радить Орест Савка, — і зрозумієте, чому радянська влада оминала його творчість. Та що там радянська влада! Ви знаєте, що Табачнік заборонив його твори у шкільній програмі? Колись мені, ще молодому, сказав один радянський професор, коли я був у творчому відрядженні у Ленінграді (хороша була людина): «Ти повинен пишатися тими людьми, котрих ненавидять твої вороги, це — твої герої». Лепкого ненавиділи за те, що він першим написав правду, хто такий Петро І.
А його «Сотниківна»? Таке враження, що Лепкий щойно повернувся з АТО і написав цей твір. У ньому — вся правда про Росію в історії українського народу. Це потрібно показувати людям. До речі, всі провідники української нації були так чи інакше причетні до драматичного мистецтва. Сам Степан Бандера грав і керував драматичним гуртком. Чому наші керівники культури про це забувають? Колись казали, що «Просвіта» має боротися за українську культуру. Так, бо колись була чужа держава. А нині чому доводиться боротися? Держава ж уже, начебто, своя…

мар’яна Юхно-Лучка


  • 3
    Поширили:

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу ternopillive@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої сторінки у Фейсбук.









Loading...

Loading...



Далучайтесь до наших спільнот у соцмережах і будьте в курсі усіх актуальних новин Тернопілля!