У Тернополі через газ ледь не загорівся цілий будинок У Тернополі на БАМі відремонтували двір (фотофакт) Чому у Тернополі виникла проблема з інсуліном? У лісопосадці на Тернопільщині знайшли крадене авто Небезпека у власній родині: як протидіяти домашньому насильству У Тернополі почали створювати Реєстр громади: перші кроки Тернополян закликають долучитися до благодійного марафону Зі стихійною торгівлею у Тернополі надалі боротимуться У Тернополі встановлять пам’ятник французькому святому Чому муніципальна інспекція Тернополя проводила нічні рейди? Тернополян запрошують на службу у поліцію У Тернополі продовжують будувати бювети для води Просто жахіття: за три дні у Тернополі спіймали більше десятка п’яних водіїв Три тернопільські вулиці завтра будуть без світла На телеканалі Тернопіль1 триває кастинг на участь в реаліті-шоу «Ти-красива».

У Попасній найважчою була думка: «Попаде снаряд чи пролетить мимо?»


Олег Нікітішин: «У Попасній найважчою була думка: «Попаде снаряд чи пролетить мимо?»

Тиждень тому будівельники “Тернопільбуду” повернулися зі Сходу, де будували фортифікаційні споруди у місті Попасна на Луганщині, на лінії розмежування. Працювати їм доводилось за кілька кілометрів від позицій терористів під періодичними обстрілами, які останніми днями стають все частішими. Незважаючи на це, наші будівельники продемонстрували високий професіоналізм і патріотизм, бездоганно виконавши поставлені завдання, завдяки чому будуть збережені тисячі життів тих, котрі стоять на захисті нашої держави.

Сьогодні ми розмовляємо з Олегом Нікітішиним, заступником генерального директора ТОВ “Тернопільбуд”, який керував роботами з будівництва оборонних споруд у Попасній.


Тернопільбуд_фото_2 copy— Ви провели на Сході майже три місяці у доволі важких робочих та побутових умовах. Що ці місяці означають для вас особисто і для будівельної організації ТОВ “Тернопільбуд”?

— Цей час – це ще одне підтвердження надійності та професійності нашого підприємства, можливості виконувати будь-які завдання у справді складних умовах. І тут в першу чергу потрібно віддати належне працівникам ТОВ “Тернопільбуд”, нашому керівникові  Василю Йосиповичу Лилу, який організував не тільки наш колектив, а й координував роботу всіх будівельних підприємств і організацій Тернопільщини, що брали участь у будівництві. А особисто для мене це була перевірка на міцність, і, скажу без зайвої скромності,  я її витримав.

— Початок будь-якої справи, зазвичай,  важкий. Розкажіть про перші дні, як усе починалося? Як організовували та налагоджували роботу?

— Починалося все досить нелегко… Знаючи, що об’єкти потрібно будувати на першій лінії оборони, бажаючих виконувати роботи та віддавати туди техніку без гарантії повернення було небагато. Чесно кажучи, навіть не хочу згадувати… Зрештою, важливий результат – ми змогли, ми зробили.

— Ви поїхали на Схід за розпорядженням Тернопільської облдержадміністрації. Яку допомогу ви отримали від нашої обласної влади? Хто найбільше допомагав вам?Олег Нікішин

— Власне, розпорядження ніхто мені не давав, все сталося ніби само собою, можу навіть сказати, – добровільно. Хто допомагав? Усі, хто хотів і міг. Облдержадміністрація домовилася з лісівниками — вони дали ліс. Аграрії допомагали продуктами. Наші співробітники передавали власні кошти та харчі,  деякі продукти купували на місці за кошти “Тернопільбуду”. Велика допомога надійшла від волонтера  Василя Конька.

Доставку будматеріалів і техніки здійснював “Тернопільбуд”. Завдячуючи Василю Лилу і Володимиру Дубині (керівник “Промбуду”), а також Івану Капустяку (“Тернопільбудмеханізація”) ми змогли виконати поставлені перед нами завдання.

— Які ще труднощі мусили переборювати?

— Багато траншей копали вручну. Технікою зробити це було неможливо у зв’язку з природним рельєфом, розташуванням зелених насаджень, асфальтових доріг і т.д. Загалом ми мали 15 одиниць техніки – це екскаватори, автокрани, бортові вантажні автомобілі, вантажні самоскиди, автобуси та трейлери. З нами також була бригада швидкої допомоги. Ще хочу сказати, що там особлива структура грунтів. Ніде більше такої не бачив. Вона дуже складна і різноманітна, дуже утруднювала земляні роботи. Скажімо, на одному опорному пункті ми працювали із сімома (!) різними типами грунтів – глина, суглинок, чорна земля, пісок з глиною, піщаник, скальний грунт, м’які та тверді доломіти. Було багато шахтних порід, зустрічалося навіть закам’яніле дерево. Для мене залишається загадкою: як на такій відносно малій площі можуть бути усі типи грунтів — від 1-ої до 7-ої категорій включно? А ще – дощі, обстріли…

— Ви неодноразово побували під обстрілами, зазнала пошкоджень техніка. Якими були у ті моменти відчуття?

— Найважчою була думка: “Пролетить мимо чи попаде?” Перше “хрещення” відбулося на третій-четвертий день – неподалік сепаратисти кинули міни. Переконаний – так вони намагалися залякати нас. З часом ми настільки звикли до пострілів зі стрілецької зброї, що навіть не звертали на це уваги. Десь через місяць-півтора, коли вже частину робіт виконали, почали літати безпілотники. Військові просили нас заглушити  техніку на той час, щоб була повна тиша. Останніх три тижні канонада звучала через день. Періодично нам просто не дозволяли працювати через високу ймовірність обстрілів. Безпосередньо по наших позиціях обстрілів було близько  десяти. Частина нашої техніки отримала пошкодження – осколки зрешетили кабіни, пробили колеса, радіатори, побили скло у вікнах. На щастя, ніхто з наших людей не постраждав.

— Кого з працівників найбільше хотіли б відзначити?

— Виконроба БУ “Житлобуд-2” Юрія Копача — він не тільки вміло організовував роботи, а й  власним прикладом заохочував людей до праці. Коли було потрібно, брав у руки інструменти і працював на рівні з робітниками. Велика вдячність також Світлані Олегівні Незнайомій — за те, що, не будучи професійним кулінаром, взяла на себе відповідальність за наше харчування від першого до останнього дня. Хочу згадати добрим словом і медиків Тернопільської станції швидкої медичної допомоги, присутність яких дозволяла почувати себе захищеними і додавала нам впевненості.

— Як відпочивали у вихідні?

— Вихідних у нас не було взагалі. Усі два з половиною місяці ми працювали без жодного вихідного, з 8-ої до 6-ої вечора, тільки в неділю робили перепочинок на півдня. Ніколи не мали навіть повноцінної обідньої перерви – привезли обід, хлопці поїли, кілька хвилин перепочинок – і до роботи.

— Чи були у вашому житті екстремальні ситуації раніше?

— Ця ситуація – найбільш екстремальна. Хоча можна згадати також, як відбудовували школу в селі Плотича Зборівського району після страшного буревію, як відновлювали після пожежі школу в Борщові, школу в Пробіжній Чортківського району.  Будівельники “Тернопільбуду” розбирали завали після стихійних лих чи вогню і відбудовували їх лише за півтора-два місяці. Це – також своєрідний екстримпоказник високої майстерності керівництва та працівників. Щоправда, мушу зауважити й таке: хоча всі ці роботи ми виконували на замовлення ОДА, потім з нами не завжди належним чином розраховувалися…

— Будь-яка життєва ситуація розглядається мудрими людьми як урок, який підносить доля. Що найбільше вразило і запам’яталося за час перебування на Сході?

— Те, що наші бійці на позиціях, самі не маючи достатньо харчів, діляться ними з місцевим населенням, яке, попри це, далеко не завжди навіть лояльно ставиться до нас, а також підгодовують бродячих собак і котів. Вразив і такий випадок. Здавалося б, душі людей в таких ситуаціях черствіють, але тільки не в наших… Побачивши, що плаче сусідська дівчинка, тому що завтра останній дзвоник в школі, а їй нічого одягнути, наші медики посадили її в машину, об’їхали усі магазини, які працювали на той час, ринок, і за дві години дитина мала весь одяг – від білих шкарпеточок, туфликів, бантиків до шкільної форми. Такі приклади людяності і доброти не зітруться в пам’яті ніколи.

 

ліана Гаврилюк


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу ternopillive@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої сторінки у Фейсбук.


Загрузка...









Loading...



Далучайтесь до наших спільнот у соцмережах і будьте в курсі усіх актуальних новин Тернопілля!