19 вересня Володимир Колінець відзначить 65-річчя
Ср. 1 Грудня 2021

ТЕМИ ТИЖНЯ

gazpostach

19 вересня Володимир Колінець відзначить 65-річчя

Рухівський герой з Тернополя. Так називає Володимира Колінця Іван Драч. Представляти пана Володимира тернополянам зайве – знаний патріот, громадсько-політичний діяч, народний депутат України першого демократичного скликання. Під час Революції Гідності він знову, як і завжди, стояв у перших рядах, адже у ті доленосні миті, коли вирішувався подальший шлях України, нізащо не міг залишатися стороннім спостерігачем.
За кілька днів, 19 вересня, Володимир Колінець відзначатиме 65-річчя. «НОВА…» щиро вітає його і запрошує до розмови.

Фото Миколи Василечка.
Фото Миколи Василечка.

— Пане Володимире, ваше ім’я уже стало уособленням патріотичного руху на Тернопіллі. Як формувалася ваша національна свідомість?

— Ще з дитинства пам’ятаю, як ми малі ходили селом колядувати з вертепом. Вертеп у 50-60-ті роки вже був осучасненим, крім традиційних, там були й такі ролі, як Мазепа, Петлюра, Січовий Стрілець. Мазепа, наприклад, говорив такі слова: «Нині Син Божий народився, і я прийшов, Йому поклонився, щоб дав волю і свободу українському народу». А Петлюра промовляв так: «Прийшов, щоб поклонитися Месії, щоб сповнилися наші мрії, щоб скінчився плач і жаль, щоб пропав наш ворог – москаль». У моєму рідному селі Кудинівці, що на Зборівщині, 53 мешканці були у збройному підпіллі. Це найбільше серед усіх сіл району. Через зв’язки з повстанцями багатьом односельчанам довелося пройти тюрми і заслання. Взимку щовечора у нас вдома збиралися люди, котрі розповідали про збройну боротьбу проти польських і особливо проти радянських окупантів. Виховували мене в патріотичному дусі і батьки. Тож національна свідомість у мене і моїх ровесників формувалася ще з дитинства.

— На початку 90-их ви виступали на мітингах, сесіях Верховної Ради та Тернопільської  міської надзвичайно сміливо. Що вам надавало такої відваги?

— По-перше, мої переконання. Я був переконаний, що московську комуністичну імперію треба неодмінно зруйнувати, тому що вона побудована на кістках багатьох десятків мільйонів українців. Під час навчання у Львівському університеті, в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР, викладаючи латинську мову в Київському університеті ім. Т. Шевченка, я спілкувався з багатьма вченими-патріотами, друзями на тему історії, читав чимало забороненої тоді літератури, тож історію України знав не тільки з більшовицьких джерел. Не випадково саме мене тоді, у 1989 році, обрали головою Тернопільської обласної організації захисту історичного середовища (УАЗІС).

І, по-друге, я ніколи (як, до речі, і мої батьки) не перебував у Компартії. Ті наші хлопці, котрі там перебували, а потім стали на шлях національного відродження, поводилися більш стримано.

— Свого часу ви ще й стали переможцем Всеукраїнського журналістського конкурсу в номінації «Антикорупційне розслідування»…

— Так, за підсумками 2006-2007 років я став переможцем цього конкурсу за статтю-звернення «Заберіть від нас І. Стойка!» до державної комісії із перевірки діяльності тодішнього голови ТОДА І. Стойка, яка була надрукована у «НОВІЙ Тернопільській газеті». Як нагороду я тоді отримав безкоштовну путівку на море.

— В одному з інтерв’ю для «НОВОЇ…» ви сказали: «Моє найбільше багатство – діти і книги…»

— Тоді мої діти були ще маленькими. Найменшому Остапчику було тільки три рочки, а незабаром, 29 вересня, йому виповниться 14. Вчиться він в Українській гімназії ім. І. Франка. Святославу минуло 8 вересня вже 17. Навчається на другому курсі економічного коледжу при ТНЕУ. Тарасові у серпні виповнилося 22 роки. Вчиться в магістратурі на факультеті економіки і управління ТНЕУ. Сину Володимиру виповнилося вже 23. Він закінчив ТНЕУ за спеціальністю міжнародний туризм, але ще не працює. За зовнішністю і за характером мої сини всі різні, але за духом – великі патріоти. Всі знають напам’ять «Декалог українського націоналіста».

Щодо книг, то у моїй бібліотеці їх нині понад сім тисяч. Тепер їх сортую, бо планую половину передати у фонди наших бібліотек. Близько 200 книг патріотичного змісту відправив у зону АТО. Ось знову у вихідні привіз зі Львова з Форуму видавців більше 20 книг…

— Чим займаєтесь тепер як громадсько-політичний активіст?

— Нині я – перший заступник голови обласного Конгресу української інтелігенції, член обласного проводу Української народної ради, член Товариства ім. Б. Лепкого, полковник козацтва «Подільська Січ». Під час Революції Гідності входив до складу обласного штабу Національного спротиву, був речником тернопільського Майдану, виступав на Майданах Києва, Львова, займався і займаюсь організацією збору матеріальної допомоги для бійців АТО. Громадські організації, до яких я входжу, регулярно збираються і приймають звернення до органів влади з певними вимогами. Наприклад, перед відкриттям роботи першої сесії Верховної Ради України у листопаді 2014 року з моєї ініціативи було прийнято звернення багатьох наших громадських організацій до Президента, Голови ВР, до тернопільських депутатів ВР, щоб не дали можливості зачитати текст присяги народного депутата Юхиму Звягільському, оскільки він як учорашній «регіонал» не має на це морального права. І ми добилися цього: текст присяги зачитав тодішній Голова ВР Олександр Турчинов.

Приблизно два місяці тому я звернувся до голови Тернопільської облради Василя Хомінця з вимогою, щоб з головного корпусу нашого медуніверситету було демонтовано залізобетонне панно, на якому зображено, як тернополяни у 1939 році з хлібом-сіллю зустрічають радянських «визволителів». Василь Хомінець таку ініціативу підтримав, і це панно вже демонтовано.

Окрім того, я також брав активну участь у виданні тритомника «Історія міст і сіл Тернопільщини», друкуюся у місцевих ЗМІ, виступаю на радіо та телебаченні з оцінкою подій сьогодення.

— Які ваші плани на найближче майбутнє?

— Працюю над виданням фотоальбому. У мене є дуже багато історичних фотографій. Наприклад, є фото з колишнім чеським президентом Вацлавом Гавелом, багато фото з Верховної Ради, на яких видно, як я дискутую із Леонідом Кравчуком, Леонідом Кучмою, Іваном Плющем. Є світлини з В’ячеславом Чорноволом, Левком Лук’яненком, Степаном Хмарою, братами Горинями, Дмитром Павличком, Володимиром Яворівським, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком і багатьма іншими відомими громадсько-політичними діячами. Є фотографії з наших перших рухівських мітингів, акцій протесту кінця 80-их – початку 90-их років.

Планую також видати книгу спогадів, моїх виступів у Верховній Раді,  помістити у ній моє листування з відомими людьми, мої найцікавіші друковані матеріали, інші документи.

— Чи плануєте брати участь у найближчих виборах до місцевих органів влади?

— Тернопіль знаю дуже добре, тому хотілося б ще щось зробити для громади нашого міста. Так, планую йти кандидатом у депутати до Тернопільської міської ради від Народного руху України. Я був одним із засновників Народного руху, був депутатом від Руху від Тернополя і у Верховній Раді, і в міській раді І-го скликання. Торік я відновився у Народному русі, який тепер відроджується, там є багато друзів, з якими колись боролися проти комуни. Тож боремось і тепер хто як може проти московської орди.

— Здоров’я вам це дозволяє?

— У мене є певні проблеми із ключовим суглобом, що виникли після автоаварії у 2004 році. Взагалі ж почуваюся відносно задовільно: місяць тому, 16 серпня, ще переплив впоперек Тернопільський став – туди й назад.

мар’яна Юхно-Лучка


















Отримуйте найсвіжіші новини у соцмережах:

Facebook

Twitter

Ознайомлений(а)