Тернополян запрошують на марш Героїв Місце, де стаєш собою, покажуть у тернопільській галереї Компанія Креатор-Буд стартує з новим житловим Комплексом Manhattan, на бульварі Куліша У Тернополі відбудеться неперевершене танцювльне дійство Відтепер виготовити «Карту тернополянина» можна за два дні Сьогодні шість вулиць залишаться без світла Всі директори тернопільських шкіл та дитсадків мають відвізвітувати… Недбалість тернополян знову привела до пожежі У тернопільській школі встановлять таблицю справжньому Герою України На Тернопільщині за майно судитиметься прокуратура На Тернопільщині злива наробила біди На Тернопільщині в будинок вцілила блискавка: травмовані люди У Тернополі зафіксували понад 1000 порушників правил паркування Заступника мера з партії “Сила людей” затримали на хабарі У Тернополі частково перекриватимуть вулицю Веселу

У Тернополі відбулося дивовижне дійство, яке залишило слід у серці


Кадр з фільму

Кадр з фільму

Прощання із чимось (чи кимось) хорошим завжди оповите смутком. Викликало його і закриття І Всеукраїнського форуму «КіноХвиля», що проходив у Тернополі й цілих десять днів збирав у кінопалаці любителів українського кіно та кіно взагалі.

І це попри те, що завершували його кіноперегляд фільму «Політ золотої мушки», назагал веселої оповіді про життя гуцулів, та медитація на звук і чайна церемонія, яку проводив керівник центру східної культури «Дарума» Микола Більчук. Але й вони не могли відволікти від думки, що завтра уже не треба буде поспішати в кінопалац, що свято закінчилося…

Щедра палітра форуму

А що кінофорум був справжнім святом кіно — це поза всяким сумнівом. Підбиваючи його підсумки, заступник міського голови Леонід Бицюра навів статистику: ми мали майже півсотні гостей — режисерів, артистів, продюсерів, кіносценаристів і кінокритиків; побачили понад 50 фільмів, у десяти з яких це був передпрем’єрний показ; провели вісім інформаційних панелей та майстер-класів. З Тернополя стартував міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» на 2017 рік. Засновано чотири премії, що вручатимуться на наступних кінофорумах. Двома з них пошановано видатних наших краян, артистів театру і кіно — першого народного артиста Тернопілля Ярослава Геляса та легендарного Степана Шагайду. «Ми показали фільми з 1926 року і до 2016-го й цим засвідчили тяглість українського кіно, те, що воно існує, розвивається і буде розвиватися», — зазначив Леонід Бицюра.

Одним із завдань форуму було привернути увагу тернопільців до цього факту, показати розмаїття пошуків українських кіновиробників. Бо як не прикро це визнавати: не тільки ще мало знімається українського кіно, але й ми не привчені його дивитися, не поспішаємо на прем’єри навіть за таких умов, що були на форумі (вхід вільний, безкоштовні чай і кава). Що вже казати про ті випадки, коли доводиться купувати квитки і в такий спосіб підтримувати українське кіно.

Як не опівдні, то опівночі

Не задіяна на сприяння його показу і дистриб’юторська мережа, яка просуває фільми на екрани. Їх практично не показують у вечірній час, у вихідні. Цей час зазвичай відданий американським кінострічкам. Я запитувала Вікторію Трофіменко, режисера фільму «Брати. Остання сповідь» (дивовижної роботи як режисерської, так і операторської, акторської), чи окупився він. В Україні жоден фільм не окуповується, сказала вона. «Брати» були на екрані тільки місяць, і то демонструвались лише по буднях, опівдні. Чи багато людей змогли їх подивитись у таку пору? До того ж, зазначала пані Вікторія, смак українського глядача зіпсований американськими фільмами, всілякими отими «павуками». Якщо наш мозок постійно годувати фастфудом, він не зможе сприймати вишукану їжу. Так і стосовно українського кіно. У нас не з’являється потреба дивитися його. Смак зіпсовано. Це ж не розважальне кіно. Над ним думати треба. А до цього не звикли.

Але й ті, хто хоче його дивитися, не завжди має таку змогу. Не підеш у кіно в будень опівдні, бо робота, навчання. Небагато глядачів збере і опівнічний сеанс. (Один з тернопільських глядачів дивився фільм «Гетьман» у кінотеатрі в Хмельницькому саме опівночі.)

Своє — і не гірше за чуже

Тим часом в українському кінематографі уже почали з’являтися справді достойні роботи. Скажімо, той же фільм «Брати. Остання сповідь». Аж не віриться, що це дебют молодої режисерки у повнометражному кіно — і такий вдалий. Фільм побував на двох десятках фестивалів, багатьма відзначений, а на Московському міжнародному кінофестивалі здобув два престижних призи — кінокритики та за кращу жіночу роль.

Несподіваний погляд на Богдана Хмельницького побачили ми у фільмі «Гетьман» режисера з Одеси Валерія Ямбурського. Його гетьман такий теплий, людяний, земний, зі своїми болями і стражданнями. На широкому екрані фільм дивиться прекрасно, у жодне порівняння з телевізійним аналогом.

Відкриттям став і перший український містичний фільм — трилер «Чунгул» братів Альошечкіних. Інтригуючий сюжет, гарні зйомки, органічні в тому містичному середовищі актори, милозвучна українська мова. Олександр Альошечкін уже налаштований знімати продовження фільму — «Чунгул-2». Що ж, це добре, що українське кіно освоює усі жанри. Глядача справді треба привчити до свого.

Читайте також: Вантажівкам через Тернопіль їздити зась

Героїзм синів і світло материнства

Українське документальне кіно завжди мало добру славу. І на кінофорумі воно було представлене кількома яскравими роботами. Серед них — вражаючі «Добровольці Божої чоти» нашого земляка Івана Яснія і щемливий кінематографічний портрет Лесі Гонгадзе — «Серце мами Гонгадзе».

Представляючи свій фільм про «кіборгів» — захисників Донецького аеропорту, Іван Ясній зазначив, що з ним вони вже побували у 22 країнах, бо хотіли показати світові, що у нас діється насправді, що це не внутрішній конфлікт, а справжня війна за волю України. Дев’ятьох героїв цього фільму нині вже немає в живих. Їхню пам’ять вшанували хвилиною мовчання. А присвячується стрічка усім добровольцям, що впродовж 750 років боролися за волю України. Вважаю, її повинен подивитися кожен українець, щоб збагнути, які дивовижні люди стали на захист своєї Вітчизни.

У «Серці мами Гонгадзе» — материнський біль і материнське світло. Може, тому, що мають таких матерів, і синам передається це світло!

Звісно, немає змоги розповісти детально про все, що відбувалося на кінофорумі. Він справді подарував багато гарних вражень та емоцій. І теми в блокноті залишаються, тож повернусь ще до його учасників. Але підбиваючи підсумки свята кіно в Тернополі, хочеться подякувати його організаторам: це був прекрасний подарунок кіноманам на зламі осені й зими.

Вільне життя


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу ternopillive@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої сторінки у Фейсбук.


Загрузка...









Loading...



Далучайтесь до наших спільнот у соцмережах і будьте в курсі усіх актуальних новин Тернопілля!