Володимир Колінець: «Дух українців у 1933-ому Московія не зламала. Не вдасться це Путіну і тепер!»
Пн. 25 Жовтня 2021

ТЕМИ ТИЖНЯ

gazpostach

Володимир Колінець: «Дух українців у 1933-ому Московія не зламала. Не вдасться це Путіну і тепер!»

Погляд Володимира Колінця.

колін28 листопада Україна відзначила свічею пам’яті 82-гу річницю Голодомору — геноциду. Офіційно, тобто на державному рівні, цю подію почали відзначати за президентства В.Ющенка. Восени 2006 р. він подав до Верховної Ради проект Закону України про Голодомор 1932-33 років, який був прийнятий 28 листопада 2006 р., тобто дев’ять років тому. В цьому законі Голодомор визнаний геноцидом. Відбулася нарешті історична справедливість, якої патріотична громадськість України добивалася ще з кінця 80-их років. Це робили такі громадські організації, як “Меморіал”, Народний Рух, УАЗІС (Українська асоціація захисту історичного середовища). Головою останньої був Олесь Гончар, а на обласному рівні головою був я. Ми тоді збирали від людей по 10 копійок на квиток з Москви до Києва катові нашої нації Лазару Кагановичу, щоб провести в Києві над ним суд. На той час Каганович ще жив і навіть, подейкували, був чемпіоном кварталу по доміно, а така наша акція, зрозуміло, була символічною. Але вона тоді набула широкого розголосу.

Звернення до ВР з приводу визнання Голодомору геноцидом української нації робила і Тернопільська міська рада І-го скликання. Ми, депутати, члени Народної Ради ВР, виступали з такою ініціативою і на сесіях ВР, але ми були в меншості і комуністична більшість до нас не прислухалась, та й не могла на це піти, оскільки КПУ була і є правонаступницею тієї КП(б)У, яка геноцид організовувала. За президентства колишніх комуняків Л.Кравчука і Л.Кучми це питання на державному рівні навіть не порушувалось, а стало можливим тільки після перемоги Помаранчевої революції. Пригадую, ми тоді пропонували внести до проекту згаданого закону пункт про заборону діяльності КПУ як правонаступниці КП(б)У. Крім того, вимагали, щоб замість фрази “Геноцид народу України” була фраза “Геноцид української нації”. ВР пішла на компромісний варіант і в законі записано “Геноцид українського народу”, а тоді, 28 листопада, за закон про Голодомор, крім “НУ” і БЮТ, проголосувала ще й фракція Соцпартії О.Мороза. Очевидно, О.Мороз тим самим хотів спокутувати свій гріх за зраду помаранчевої коаліції (перед тим Соцпартія з неї вийшла). Зрозуміло, що фракції КПУ та Партії регіонів за цей закон не голосували. Правда, двоє депутатів-“регіоналів”, а саме львів’яни Т.Чорновіл та Г.Герман, проголосували “за”. А двоє депутатів-“регіоналів” з Тернопільщини, а саме О.Муц та Я.Сухий, цей закон не підтримали.

Багато зробив для розсекречення документів, що стосуються Голодомору, відомий історик В.Вятрович, який тоді завідував організаційним відділом СБУ (тепер він директор Інституту національної пам’яті). 13 січня 2010 р. Апеляційний суд м. Києва прийняв рішення, згідно з яким організаторами Голодомору були визнані Сталін, Каганович, Косіор, Молотов, Постишев, Хатаєвич, Чубар…

Про те, хто і як організовував Голодомор, написано багато. Понад 6 тис. книг видано в українській діаспорі. На основі вивчення архівних матеріалів англійський дослідник Роберт Конквест написав дві знамениті праці: “Жнива скорботи” та “Роздуми над сплюндрованим сторіччям”, які в перекладі українською мовою були видані видавництвом “Основи”. Він, як і інші дослідники Голодомору, зробив висновок, що Голодомор організовували і проводили не українці. Наприклад, вчений із Канади В.Давиденко у своєму дослідженні пише: “Варто поглянути на списки ревтрибуналів, “тридцятитисячників”, як і, зрештою, на склад карально-репресивних органів, на списки тих слідчих, виконавців вироків у 20-30-их роках, щоб пересвідчитися, що режим політичних репресій в Україні планувався і творився виключно прибульцями: нема жодного українця серед тих, хто безпосередньо організовував Голодомор на союзному і республіканському рівнях”.

Вчені сходяться на тому, що у владних структурах тодішнього СРСР 83 відсотки складали євреї. Наприклад, в тодішній Раді народних комісарів із 22 членів 18 були євреї, в складі Міністерства оборони із 43 членів 37 були євреї, а в Комісаріаті внутрішніх справ із 24-ох 22 були євреї. Невипадково Ізраїль дотепер не визнав Голодомор 1932-33-го років геноцидом. А в Єрусалимі на Стіні плачу чомусь дотепер не посаджено деревце Митрополита А.Шептицького і немає таблички з його портретом. Хоча там посаджені деревця і розміщені таблички з портретами всіх, хто захищав євреїв від Голокосту в часи Другої світової війни. А Митрополит Шептицький, як відомо, писав листи Гіммлеру, в яких закликав припинити винищення євреїв, і сам особисто рятував і переховував євреїв.

Якщо говорити про склад обкомів і райкомів в ті часи, то їх очолювали теж не українці. Тоді, зокрема, у 1930-ому році була припинена колективізація, оскільки українські селяни чинили їй шалений спротив і почалася передислокація військ. Всі українські частини були виведені з території України, а на їх місце були передислоковані частини з-за її меж.

Про жахи Голодомору написано дуже багато. Відомо, що горезвісною постановою ВКП(б) та Раднаркому ВКП(б) від 14 грудня 1932 р. українські керівники, в т.ч. і комуністи, які провалили завдання партії по заготівлі хліба, були названі саботажними й українськими буржуазними націоналістами. Згодом їх розстріляли. “Чорні села” були оточені енкаведистами, з них нікого не випускали, навіть жінок і дітей. Дослідники сходяться на тому, що серед загиблих від голоду було більше мільйона дітей до 10 років.

Те, що Голодомор 32-33 рр. був геноцидом, вже давно доведено науково. Сільське населення України в ті часи складало 72% від загального, селяни не мали паспортів і не могли нікуди виїхати. На відміну від московських ординців, вони відзначались особливим українським менталітетом. Вони зберегли українські звичаї і традиції, а, головне — відчували себе господарями на власній землі. Тому Московія поставила за мету їх винищити, а на їх місце понавозити своїх. Невипадково Голодомор поширювався на Кубань, яка входила до складу РФ, а на інші регіони РФ чомусь не поширювався. Суть у тому, що більшість населення Кубані становили українці.

Не можна сказати, що українці геноциду не протистояли, як це намагався довести брехливий “пастор” Турчинов. Майже в усіх областях України були повстання. Відомо, що в Шостківському районі на Сумщині діяв сімейний повстанський загін Кривоносів, який, викопавши окопи за селом в лісопосадці, кілька тижнів відбивав атаки НКВД, і лише після того, як енкаведисти викликали підрозділи Червоної Армії, село було взято і всі чоловіки розстріляні. Діяли повстанці і в деяких районах Волині. Жидам і москалям не вдалося вбити український повстанський козацький дух, який проявлявся і в повстанні холодноярівців, а згодом у вояків ОУН-УПА.

Наслідки геноциду 30-их років Україна відчуває дотепер. Вчені стверджують, що якби Україна не пережила Голодомору, населення її тепер було б вдвічі більшим і національна свідомість українців була б набагато вищою, ніж тепер. Сьогодні 83% населення України визнають Голодомор геноцидом. Парламенти 23-ох країн вже визнали Голодомор в Україні геноцидом. Нещодавно в Брюсселі українська діаспора та кілька членів Європарламенту звернулись з петицією до парламенту Англії і її прем’єр-міністра з вимогою визнати Голодомор в Україні 32-33 рр. геноцидом. Українська діаспора і наша дипломатія повинні домагатися, щоб ті країни, які ще не визнали Голодомор геноцидом, його обов’язково визнали. Це необхідно для пам’яті про невинно заморених голодною смертю, для відновлення історичної справедливості.

Хоча організатори геноциду вже не живуть, Україні слід добиватися проведення над ними і всією тією тоталітарною системою міжнародного трибуналу — своєрідного Нюрнберга-2. Очевидно, на ньому повинна фігурувати як відповідач і сьогоднішня путінська Росія, яка дотепер продовжує розпочатий у 1932-33 роках геноцид над українцями. Але їй нас не зламати!


















Отримуйте найсвіжіші новини у соцмережах:

Facebook

Twitter

Ознайомлений(а)