Його дідухів-велетнів знає вся країна: майстер, родом з Тернопільщини, виготовляє найбільші в Україні солом’яні вироби
Пт. 3 Квітня 2020

ТЕМИ ТИЖНЯ

Його дідухів-велетнів знає вся країна: майстер, родом з Тернопільщини, виготовляє найбільші в Україні солом’яні вироби

Джерело: Тернопіль НАЖИВО!

Ярослав Осадца, як мовиться, відрізняти сіно від соломи навчився ще в ранньому дитинстві – канікули міський хлопчина проводив у родинному селі батьків. Там, у Базниківці Бережанського району, запізнав урочисту атмосферу Різдва, неодмінним атрибутом якого був дідух.

У Святвечір він наповнював селянську оселю особливим духом – хліба. Розповідає “Сільський господар“.

Згодом, здобувши фах квітникаря-декоратора, працював у тресті зеленого господарства в Тернополі. Творив розмаїті ландшафтні композиції, які прикрашали парки, сквери і бульвари міста, водночас навчався народним ремеслам. Першим наставником був відомий тернопільський майстер плетіння із рогози Ярослав Ремінецький, роботи якого експонувалися навіть у Японії. Уміння робити аплікації із соломи передала своєму колишньому учневі його шкільна вчителька Надія Білик зі Львова. Секретами лозоплетіння поділилася Галина Кучер із Броварів, яка часто влаштовувала майстер-класи на ВДНГ у Києві. Багато корисного, зокрема з мистецтва писанкарства, ентузіаст почерпнув під час фольклорно-етнографічних експедицій, коли долучився до культурно-просвітницького товариства «Вертеп», організованого наприкінці 80-х минулого століття тернопільським студентством.

Однак дідухи виявилися наче ближчими, ось уже третій десяток літ «не відпускають». Аби мати власний матеріал для їх виготовлення, щовесни спеціально висіває на відведених ділянках овес, жито, ячмінь, часом і пшеницю (у постійному користуванні обласного еколого-натуралістичного центру, де Ярослав Осадца навчає дітей народним ужитковим ремеслам, є півтора гектара дослідницької землі). Як віджнивує, починає довгу й скрупульозну роботу з колосками: кожен мусить взяти до рук, роздивитися його форму й припасувати де слід.

У січні 2013-го на Різдвяній виставці в Тернополі дідух, який панові Ярославу допомогли сплести і скомпонувати із майже 9000 (!) колосків учні й педагоги центру, також дружина із сином, визнали найбільшим в Україні: вісім метрів заввишки. Складався він із чотирьох, що символізували пори року, місяці, тижні, дні та навіть години. На маківці – Ангел, котрий сповістив добру новину про народження Христа, трохи нижче – солом’яний «павук», який символізує рід (коли хтось народжується, до нього додають кубик).

Наступного року, пригадується, того дідуха-велетня були виставили напоказ у фойє Академічного обласного драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. Актори саме готували нову постановку п’єси «Ніч перед Різдвом», отож зізнавалися: його присутність відчутно додала їм натхнення, репетиції відбувалися «на одному диханні». Це тому, пояснив митець, що до плетіння дідуха приступають лише з гарним настроєм. І це передається іншим людям.

– Дізналася про наш витвір фірма, яка оформляє центральну ялинку країни, і запросила до Києва, –згадує Ярослав Осадца. – Я привіз кілька дідухів, аби жителі й гості столиці ближче ознайомилися з українськими народними звичаями, традиціями, доступно про це розповів зі сцени. Багатьом й направду подібне випало бачити уперше. «Что это такое?», – обступали зусібіч. А декотрі дівчата навіть вилазили на найвищого дідуха, щоб зробити селфі. Наступного Різдва мої «снопи» знову помандрували до столиці, потім ще… І вже стали там упізнаваними. Запам’ятався епізод: серед велелюддя загубилася дитина, тож ведучий святкового дійства через гучномовець повідомляє батькам, що разом із малюком чекає на них «возлєчевото… соломенного». А натовп дружно йому підказує: «Дідуха!»

Ярослава Осадцу часто запитують, яка подальша доля його виробів, чи їх спалюють? Пояснює: колосся ніколи не кидали у вогонь, бо це – хліб. У деяких регіонах його принаймні перед тим обмолочували. Спалювали ж переважно сіно, яке теж називають дідухом, ним на Різдво встеляли долівку.

Майстер ужиткового мистецтва також спростовує деякі твердження, що в солом’яних «павуків» буцімто погана енергія. Пояснює на прикладі одного з об’ємних оберегів: великий куб посередині – це родове дерево. Менші довкола – бабусі й дідусі, батьки, діти, внуки. Усі разом. Звертає увагу: «павук» весь час у русі, бо легкі соломинки реагують на найменші коливання повітря. Та само, каже, «рухається» й родина: хтось відходить, хтось народжується…

У творчих планах пана Ярослава – виготовити 4-метрового «павука» й 15-метрового дідуха. З першим, каже, впоратись буде простіше, хоча робота копітка, вимагає дуже багато часу й терпцю. Складніше з гігантським «снопом», якого так високо ніхто ще не піднімав. Зокрема, потрібно воєдино скомпонувати 170 деталей, причому й металевих. А ковальство обходиться дорого, таких коштів освітянська установа не має.

І все ж митець, обтяжуючи себе додатковими клопотами, намагається робити кожен свій новий виріб усе вищим (більшість із них уже «стоять» на підставках-триногах). Чому? Відповідь проста: «Так я прагну возвисити хліб».

Автор Зенон МИХЛИК; Фото Василя БАЛЮХА


Джерело: Тернопіль НАЖИВО!






Загрузка...



Loading...