"Майдан это прыщ на жопе", або це вам не Тернопіль
Пн. 25 Жовтня 2021

ТЕМИ ТИЖНЯ

gazpostach

“Майдан это прыщ на жопе”, або це вам не Тернопіль

kostiantunisvkaПравда про мирний «український» Донбас. Або як львів`яни донеччанам про Майдан розказували. Місія нездійсненна – точка неповернення. Це історія від Ірини Цибух, із групи у соцмережі ВО “Vesta”.

..
Кажуть: «країна починається з тебе». Так склалося, що цю фразу нашому народу зазвичай пропагує власне влада, таким чином, знімаючи зі себе відповідальність. Тому старання невеликого відсотка свідомих не «готових до змін», а що «змінюють діями» зводяться нанівець.
..
Я з подругою Настею поїхали, як часто згадують журналісти, на «буремний схід», у прифронтову Костянтинівку. Та «буремність» міста зовсім не у гучних пострілах та вибухах. П`ятого липня 2014 року військові ДНР покинули цю територію, але сепаратизм та прагнення «русского мира» ж міцними коріннями досі розростається у головах тамтешніх.

..
Бурхливі дискусії з учнями та викладачам дозолили сповна зрозуміти настрій міста – його депресивність . Це спровоковано невдоволенням рівнем життя, образою на абстракцію, що винна у проблемах місцевих. Ця абстракція зазичай, або влада, або Майдан, або щось схоже до чого жителі зовсім не причетні.
Розмова у школі з викладачем української мови:
– Майдан? Лучше ж не стало! Кого вы привели во власть!?
– Чому ж ви не взяли участі у Майдані, щоб до влади прийшов хтось кращий?
– Мы работали.
– …..
Є ще декілька історій, які для мене з Настею набули найбільшого резонансу. Сьогодні, це швидше викликає усмішку, ніж негатив і здивування, як це було тоді.
На екскурсій у шкільному краєзнавчому музеї, який створила вчитель української мови ми продовжили розмову про Майдан. У цієї викладачки виникла дискусія з директором і та емоційно і голосно сказала: «Ну а почему я должна молчать!?» І додала : «Девочки вы конечно извините, но Майдан это прыщ на жопе.» Потім вона на намагалась пояснити і обґрунтувати свою думку. Казала, що її син вчиться в Донецьку і вона його давно не бачила, колись вона жила краще і лунало багато схожих фраз, які повністю звинувачували мене і Настю в її бідах. А після, я запитала: « Ви ненавидите революцію?» і відповідь : «Да, я ненавижу то что было на Майдане». Дуже шкода, що люди з такою ненавистю викладають у школах рідну мову. Бо мова в генах українців, науковці кажуть, що змалку саме рідне звучання породжує любов до Батьківщини.

Крок на зустріч у першій школі зробили старшокласники: «ми вам дуже дякуємо, ви класні. Ми хочемо сфотографуватись з вами». А вже у іншій школі до нас підійшли дівчатка, ті пропонували погуляти і показати нам місто. В одному з технікумів студент розказав про клани Януковича і Регіоналів в Костянтинівці і сказав : « Так чем же тогда было лучше?!». Це був дуже сміливий вчинок, бо зазвичай щось схоже ми обговорювали вже в діалогах в соціальних мережах, а от перед всією аудиторією ніхто так категорично не висловлювався. Також щоразу ми закликали подорожувати і вже чекаємо перших гостей з Донеччини. А ввечері декілька годин ми виділяли для того, щоб відписувати на чисельні повідомлення учнів. Така активність доводила те, що ми не дарма приїхали. А найприємніший сюрприз чекав нас вже, коли ми поїхали з Костянтинівки – « селфі» у вишиванках. Так, це не Львів чи Тернопіль, це Костянтинівка, там без вказівок , безпричинно прийти у вишиванці на навчання і є справжнім проявом патріотизму, самоідентифікації – я українець і не хочу війни.

…..Підпити підсумки?…..
Молодь на Донбасі переживає важкий період перетворень і відчуває постійний тиск з боку «совкових» викладачів. На приклад, ми розказували про гранти і можливості навчатись за кордоном , у дітей запалювались очі і з`являлись питання, тоді ж викладачі знаходили купу причин, чому в учнів не вийде поїхати на навчання за кордон. Постійне пригнічення індивідуальності в школах України спричинено радянщиною в системі освіти. А на сході індивідуальність сприймають, як загрозу. Так, це загроза. І можу запевнити, вже нічого не повернути назад. Донбас думає, молодь внесе основну лепту у повну зміну Донбасу.
..
Що ж, ми просто студентки і ми спробували почати «країну з себе». Вдалось? Не вдалось? Ми зробили що могли. Дуже шкода, та своєю бездіяльністю українська влада підливає олію у вогнище війни, зокрема в Костянтинівці не покарані сепаратисти залишаються при своїх посадах. А для того, щоб Донбас став українським не зроблено нічого, окрім бутафорських вистав з прапорами і вишиванками. Ми переконані, що справжній мир починається з реальних реформ. Ми ж зробили те, що в нашій компетенції, тепер ваша черга, владо.
с. Ірина Цибух.


















Отримуйте найсвіжіші новини у соцмережах:

Facebook

Twitter

Ознайомлений(а)