Неймовірна історія добра з Тернополя (фото)
Нд. 23 Лютого 2020

ТЕМИ ТИЖНЯ

Неймовірна історія добра з Тернополя (фото)

megi«Відколи я себе пам’ятаю, я завжди хотіла мати собаку. На превеликий жаль моя мрія довгий час залишалася просто мрією – батьки завжди були проти собаки у квартирі. Не зважаючи на їх заперечення, я була переконана, що коли житиму окремо, обов’язково придбаю собі улюбленця”, – розповідає тернополянка Ляна Анастасії Стандрет, яка реалізовує фотопроект “Дружба не має породи”.

Настало довгоочікуване самостійне життя – моє бажання нікуди не зникло. Була неділя 12го липня 2015 року. До нас із хлопцем в гості завітала моя молодша сестра і ми троє вирішили поїхати на пташиний ринок, подивитись і, можливо, навіть придбати цуценя. На той час мені дуже подобалась порода Французький бульдог. Отже ми зібрались і пішли на зупинку. Чекали автобус більше години. Не дочекавшись його, ми поверталися додому. Запланували поїхати наступного тижня.

Направду, я була дуже розчарована. І якось зовсім раптово я згадала, що бачила в соцмережі спільноту під назвою «Ноїв ковчег», яка займається безпритульними тваринами у нашій області. Проглянувши оголошення, мені в очі кинулась одразу фотографія малесенької собачки, яка сиділа на руках у жінки. Я «закохалась» у неї з першого погляду. А ще мене розчулив опис під світлиною: їй не пощастило народитись ані зморшкуватим шарпеєм, ні блакитнооким хаскі…».

Коли я дивилась на свою майбутню крихітку,то знала, що ми просто повинні її взяти. Я зателефонувала за вказаним номером і повідомила, що хочу цю собачку та запевнила жінку: цуценя буде в надійних руках та безпеці. Вона погодилась! Ми домовились про місце і час зустрічі. Я дуже нервувала в очікуванні. Час йшов повільно, як ніколи. Нарешті стрілки годинника показали потрібну годину.

Я пішла на зустріч з малим чудом. Прийшла дівчина і на руках у неї сиділа моя зірочка. Вона була настільки крихітна і мила, що я навіть не знала як її взяти, так що не завдати болю. Я несла малесеньку красуню з трепетом і неабиякою обачністю. Ми прийшли додому – тепер вона у своїй новій домівці. Бідолаха була налякана і тихо сиділа у кутку. Ми вирішили розпочати з купання нашої лялечки і паралельно придумували ім’я. Варіантів у нас було багатенько, але ретельно обдумавши, ми зійшлись на імені Меґі .ZBDK-Z1JRNI

Знаєте, мені бракує слів, аби передати свої емоції. Я ніколи не мала подібного досвіду, тому вивчати етапи розвитку цуценят і правила адекватного догляду за ними стало моїм основним заняттям. Я настільки цим всім перейнялась, що це поглинуло весь мій вільний час. Мені це дуже подобалось. Я страшенно любила гратися з нею, дуріти або просто спостерігати за тим, що вона робить. А ще любила дивитись, як вона спить. Вона стала частиною мого життя. Тепер я відчуваю велику відповідальність. Знали би ви, що було, коли я приходила з роботи. Нашій з нею радості не було меж. Я її притискала до себе, а вона пищала, тряслась, не тямила себе від щастя в той момент.

Мушу зізнатись, що такою потрібною я себе ніколи ще не відчувала. Проходили дні . Наша дівчинка росла і набиралась сил. Деколи вона навіть шкоду робила: обдирала шпалери чи знущалась над взуттям. Але мене це ніколи не хвилювало. Адже це – речі, і ними треба користуватись, а живі істоти треба любити, але ніяк не навпаки.»

Зараз Ляна не в Україні і, на жаль, не мала змоги взяти участь у фотосесії з Меґі. Допомогти нам погодився хлопець Ляни.
#дружбанемаєпороди
Фото та історія –  Анастасія Стандрет








Загрузка...



Loading...