«Ніколи нічого не бійся, ми ж за правду, нехай вони бояться…»
Нд. 24 Жовтня 2021

ТЕМИ ТИЖНЯ

gazpostach

«Ніколи нічого не бійся, ми ж за правду, нехай вони бояться…»

Без-имени-10Анастасія Галущенко, донька волонтера Ендрю, який боровся з контрабандою і загинув на Луганщині, написала блог «Пам’яті батька, волонтера Ендрю». Там розповідає про батька, про останню телефонну розмову з ним, про свої спогади….

«Я тобі так, малюк, скажу: контрабанду на Луганщині можна вважати майже подоланою». Знову сміється, ми прощаємося, востаннє … 

Майдан… Від початку до кінця – завжди в перших рядах. Коли було найстрашніше, він приходив додому і тремтячими рукам показував нам листочок з іменами, «13, вже 13 моїх нема». Вдома він проводив не більше двох годин, тільки поїсти і душ, потім назад до своїх. Дуже часто він приходив не сам, бо «там хлопцям і помитись нормально нема де». Я любила коли він не сам приходив. Скільки за останній час в нашій квартирі побувало солдатів, двометрові чоловіки спали в моєму дівчачому ліжку тому, що «на фортецю вже їхати пізно і не зручно».

…Війна, перший добровольчий батальйон. Я те літо 2014-го пам’ятаю погано, у мене все воно ніби в тумані, слова «мій тато на війні» якось у голову не вкладались. Карачун, Слов’янськ, візити на ворожу територію, його слова: «Входимо у ворожий контингент, там серед них теж хороші люди є, наші». Військова форма по квартирі, аптечки, берці, зброя – це все мені здавалось якоюсь паралельною реальністю. Командир розвідувальної роти, «Київ2», «Золоті Ворота». Потім він сам тренував молодих хлопців-розвідників, розповідав про них, як про дітей, яких треба вдягнути, нагодувати і знайти інструктора з орієнтування чи навчити ще чомусь не менш важливому. Далі волонтерство, СБУ, розвідка. Він завжди казав: «Я волонтер». І не дивно:  його телефон не замовкав ні на секунду. Комусь потрібна допомога, комусь інформація, Ендрю знав і допомагав завжди, коли міг і коли  не міг.

…20 серпня 00:45, крізь сон чую брязкіт ключів у замку, дивно, ніби ж не казав, що приїде. Двері зачиняються зсередини, важкі кроки у вітальні, от вони вже наближаються до мого ліжка. Хтось цілує мене в лоб, я відкриваю очі, підводжу голову. Незмінна, трохи втомлена, посмішка. «Ну що у тебе там?», – питаю. Він трохи дивиться у вікно, сідає на килим біля мого ліжка, і я, вже засинаючи, слухаю про те, як стріляли на виїзді, про плани, про даївця, про-про-про…

Він починає говорити, я бачу, що хоче сказати більше, але не можна, не варто, так буде для всіх краще… Він задоволений, нарешті на своєму місці, шукає правду Через кілька хвилин знову відкриваю очі, чую кроки на кухні і шум старенького електрочайника. Я ліниво виповзаю з ліжка і тягну своє сонне тіло на кухню. У нас такі розмови були часто, напівпошепки, вночі на кухні. Він починає говорити, я бачу, що хоче сказати більше, але не можна, не варто, так буде для всіх краще… Він задоволений, нарешті  на своєму місці, шукає правду. «Щось велике, малюк, докопались ми до чогось дуже великого», – каже. Раніше про дрібні здобичі він мені розповідати не боявся, а тут все на півфрази, я  все розумію, розумію хто він і з чим має справу.  Одного разу я сказала, що мені трохи страшно, він запитав: «Через мене?». Я відповіла, що так. «Ніколи нічого не бійся, ми ж за правду, нехай вони бояться»

…Вони боялися. Тепер всі знають, що вони боялися.

…31 серпня 21:40 Остання розмова. Я поверталась додому з університету і чомусь вирішила йому подзвонити, боялась відволікти, але ні. Він взяв слухавку, чую настрій хороший – це добре. Розпитував мене про перший день в університеті, мені було навіть якось незручно розповідати про свої мирні дріб’язкові справи. Коли я запитала, як там у нього успіхи, він сказав: «Добре, навіть дуже добре, боремося з «незаконным перемещением товаров». Чую сміх на задньому плані, він теж сміється, в кінці додає: «Я тобі так, малюк, скажу: це, звичайно, неофіційно, але контрабанду на Луганщині можна вважати майже подоланою». Знову сміється, ми прощаємося, востаннє…

Нагадаємо, 2 вересня в результаті нападу на зведену мобільну групу по боротьбі з контрабандою в районі міста Щастя на Луганщині загинув колишній командир розвідгрупи першого батальйону Нацгвардії імені Кульчицького, волонтер Ендрю (Андрій Галущенко). 4 вересня у Києві з ним попрощалися у Лядських воріт. 


















Отримуйте найсвіжіші новини у соцмережах:

Facebook

Twitter

Ознайомлений(а)