«Панікувати немає підстав, але треба бути напоготові», - Михайло Андрейчин
Пн. 25 Травня 2020

ТЕМИ ТИЖНЯ

«Панікувати немає підстав, але треба бути напоготові», – Михайло Андрейчин

Джерело: Тернопіль НАЖИВО!

Ситуація з коронавірусною інфекцією, на жаль, складна, й передбачити масштаби подальшого її поширення важко. Вона вже вийшла за межі Китаю й охопила Європу. Спалах коронавірусної хвороби стався в Італії, де, як стверджують, живуть і працюють понад 230 тисяч українських трудових мігрантів.

Інтенсивність наших зв’язків із цією країною досить велика, адже там чимало співвітчизників уже опинилися в епіцентрі розповсюдження нової інфекції. Виявили випадок зараження коронавірусом і в Україні. Перші випадки зареєстрували в наших сусідів — Румунії, Білорусі, Росії. Отже, маємо вживати заходів, щоб запобігти розповсюдженню коронавірусної інфекції на нашій території.

Як уберегтися від можливої загрози, чим запастися? Ці та інші запитання «Урядовий кур’єр» поставив академікові Національної академії медичних наук України, президентові Всеукраїнської асоціації інфекціоністів, завідувачу кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського, професорові Михайлові АНДРЕЙЧИНУ.

— Михайле Антоновичу, вже понад 20 років ви очолюєте Всеукраїнську асоціацію інфекціоністів. Яка епідемічна ситуація останніми роками складається щодо інфекційних хвороб у нашій країні?

— Віднедавна спостерігаємо дедалі частіші епідемічні спалахи різних інфекційних недуг. Найбільше це стосується кору, гострих респіраторних і кишкових інфекцій. Темп приросту ВІЛ-інфекції не знижується. Щорічні перебої з постачанням населенню сучасних вакцин призводили до зриву впровадження націо­нального календаря щеплень і загрози повернення епідемій кору, краснухи, кашлюку, дифтерії та інших небезпечних інфекцій. Непокоять часті випадки ботулізму та правця й нестача специфічних лікувальних сироваток, що зумовлює збільшення летальності.

Гадаю, що на погіршення епідемічного стану в країні істотно впливають, крім проведення неповної планової імунопрофілактики, криза системи охорони здоров’я, ліквідація санітарно-епідеміологічних станцій та поки що мала ефективність нових державних структур, інфляція й зубожіння українців, інтенсифікація міграційних процесів, екологічні проблеми, шестирічна вій­на на сході. Серед причин і вкрай недостатнє фінансування державної медицини для боротьби з інфекційними хворобами та наукової галузі, слабка матеріальна база більшості інфекційних стаціонарів і невелика кількість боксів, нестача лікарів-інфекціоністів, хиби у виявленні та реєстрації інфекційних і паразитарних хвороб тощо.

— Світ сколихнув новий коронавірус. Як можна протидіяти хворобі, спричиненій ним?

— Коли стало відомо про поширення цієї вірусної інфекції, я спілкувався з головними лікарями обласних інфекційних лікарень. Обговорювали нашу спроможність протидіяти їй. У мене складається невтішне враження. Наскільки мені відомо, недостатньо тест-систем для діагностики. Досі в більшості регіонів їх немає.

— Маємо вітчизняні тест-системи? Як вважаєте, вони ефективні?

— В Україні створюють власні тест-системи. Але вони ще не пройшли апробації.

— Чи є в українських інфекціоністів необхідні умови для лікування таких хворих?

— Нині гостро стоїть питання про ізоляцію хворих із підозрою на коронавірусну інфекцію. Така підозра з’являється на основі виявленої клінічної симптоматики, а також епідеміологічних даних: чи недужий не приїхав з місцевості, де вже є спалах, з ким спілкувався. Асоціація спрямовує інфекціоністів, щоб вони детально ознайомилися, поглиблено дослідили все, що відомо нині про коронавірусну інфекцію, як її діагностувати, яких заходів безпеки треба вживати, а також яку допомогу та в якому обсязі й де надавати.

А ось коли йдеться про бокси, в яких мають перебувати пацієнти з підозрою на коронавірусну інфекцію або з хворобою, то ситуація набагато складніша. Досі, по суті, в жодній області, за винятком хіба столиці, нема герметичних боксів з від’ємним тиском. Їх слід обладнати відповідною апаратурою для надання невідкладної допомоги. Хоч протягом багатьох років президія Всеукраїнської асоціації інфекціоністів зверталася і до місцевої влади, і до Міністерства охорони здоров’я, щоб такі бокси були в кожному обласному центрі.

— А мельцерівські бокси, вони ж, кажуть, є?

— Ті мельцерівські бокси, які є, не можуть гарантувати цілковиту безпеку роботи персоналу. Та й може бути витік вірусу за межі боксу, бо немає відповідних фільтрів, через які проходило б повітря, як і відповідної ізольованої вентиляції тощо. Турбує, що мало засобів індивідуального захисту для медичного персоналу. У палатах інтенсивної терапії або боксах для пацієнтів з коронавірусом чи з підозрою на цю інфекцію немає апаратів штучного дихання.

У перевірених лікарнях Житомира, Рівного та Сарн є інфекційні бокси, спеціально виділені на випадок реєстрації або підозри на коронавірус. Фото з сайту facebook.com moz.ukr
У перевірених лікарнях Житомира, Рівного та Сарн є інфекційні бокси, спеціально виділені на випадок реєстрації або підозри на коронавірус. Фото з сайту facebook.com moz.ukr

— Коронавірус в українців, знаємо, спричинив не лише паніку, а й протести.

— Це все від непоінформованості. Тепер українці володіють щодо цього більшою інформацією, розуміють, що коронавірусна інфекція не така вже й страшна, як дехто вважав. Адже спершу багато хто твердив, що людина, яка захворіла на коронавірусну інфекцію, приречена. Але відсоток летальних випадків навіть у Китаї становить 2,3. 80% тих, хто захворів, переносять легку форму інфекції. Щоправда, 15% можуть мати тяжку форму, а ще 5% — дуже тяжку, яка потребує штучної вентиляції легень, оксигенації крові тощо.

Схвалюють наші співвітчизники й те, що недужим і тим, хто спілкується з ними, слід надягати маски, хоч це й не стовідсотковий захист від імовірного зараження, але один з бар’єрів на шляху поширення вірусу від хворого в дихальні шляхи здорової людини. Знають, що треба бути спостережливим, якщо поруч людина з явними ознаками гострої респіраторної інфекції — нежитем, кашлем, чханням. Від такої особи треба перебувати на відстані два метри й не підходити ближче. Слід уникати перебування в натовпі, масових заходів. І звісно ж, дбати про гігієну, часто мити руки.

— Як готуватися до можливої загрози коронавірусної інфекції?

— Часу було достатньо, сподіваюся, його ще трохи маємо. Потрібно збільшити запаси масок, індивідуальних костюмів та інших засобів захисту. Дообладнати бокси відповідною апаратурою, надалі тренувати медперсонал, як одягати засоби, який має бути маршрут пацієнта тощо. Панікувати немає підстав, але треба підготуватися до гіршого.

Так сталося, що в Україні не вистачає засобів індивідуального захисту. Бізнес прагне прибутків. Запаси, які були, частково продали за кордон, де можна було заробити. Уряд уже вжив заходів і заборонив їх вивезення за межі країни. Але треба, щоб наші виробничі підприємства збільшили випуск засобів індивідуального захисту. Препаратів, специфічного лікування коронавірусної інфекції ще, на жаль, немає.

— Куди, на ваш погляд, мали б доправляти хворого з коронавірусною інфекцією?

— Якщо людина захворіла в іншій країні, то, на мій погляд, там їй повинні надати меддопомогу, витримати терміни карантину. Якщо ж до нас приїхали люди з підозрою на інфекцію, то, безперечно, маємо їх прийняти. Уже в областях відвели чи визначили конкретні заклади, де мають перебувати недужі та контактні особи.

— Останніми роками ліквідували санітарно-епідеміологічну службу, дехто навіть стверджував, що не потрібні й інфекціоністи.

— Наближається другий етап медичної реформи. Гадаю, здійснювати її в період такої епідемічної небезпеки недоцільно. Зараз усі зусилля треба спрямувати на те, щоб коронавірусна інфекція не поширювалася на нашій території. Реформа спричиняє скорочення медичних штатів, закриття лікарень, зокрема інфекційних відділень.

І справді, деякі державні мужі навіть заявляли, що інфекціоністи не потрібні. Це недобре. Адже що краща матеріальна база інфекційних відділень, лікарень, то ліпший біологічний захист держави. Цей захист треба зміцнювати, а не послаблювати. У нас і без того мало лікарів-інфекціоністів. Ще менше епідеміологів, бо ліквідували санітарно-епідеміологічну службу. Упевнений: якби вона функціонувала, то деяких помилок, що спричиняють нині проблеми, вдалося б уникнути.

Щоб стати інфекціоністом, треба після шестирічного навчання в медичному університеті три роки навчатися в інтернатурі, а потім ще два — в резидентурі. Такий тривалий час вчитися люди, які не мають коштів, не захочуть. І буде дефіцит кадрів. Загалом у нас кількість лікарів нині значно менша, ніж колись. Нічого не робимо, щоб молодих лікарів затримати на рідній землі, створити їм належні умови праці й платити гідну зарплатню.

Знаю настрої теперішніх молодих медиків: більшість хоче виїхати за кордон у пошуках роботи. Стільки років їх навчали, а виходить, що дбатимуть вони про здоров’я та безпеку громадян інших держав. З якими ж кадрами залишимося? Щодо цього серйозних рішень наша держава не ухвалює. Якщо й надалі йтимемо в цій справі шляхом, що тепер, то перспектива вимальовується сумна й, по суті, інфекційним хворим не буде достатньої можливості надавати висококваліфіковану медичну допомогу. Мене це непокоїть.

— Із 1 квітня мали б не залучати до лікувального процесу викладачів клінічних кафедр медичних вишів.

— Так, в Україні склалася дивна ситуація. Функціонує 15 державних медичних вишів, а ще відповідні факультети в деяких гуманітарних і технічних університетах, проте викладачі їх клінічних кафедр з 1 квітня не матимуть доступу до хворих. Уже в багатьох лікувальних закладах генеральні директори (головні лікарі) не дозволяють цим клініцистам працювати з пацієнтами. А де, як не на кафедрах, сконцентровані найдосвідченіші кадри? Навпаки, таких фахівців треба максимально залучати до лікувального процесу. Як вести заняття із клінічних дисциплін зі студентами, якщо немає доступу до недужих? Клініцисти готують лікарські кадри, надають висококваліфіковану допомогу недужим, до того ж важкохворим.

— Триває активна інформаційна кампанія щодо поширення коронавірусу, але чи не залишаємо поза увагою інші інфекційні захворювання?

— Про інші інфекційні хвороби забувають. Тим часом не вистачає вакцин, сироваток, є чимало інших проблем. Українці мало прищеплюються проти грипу, кору, дифтерії, інших недуг.

За останні 30—40 років у світі зареєстровано майже пів сотні нових інфекційних хвороб. Якими вони будуть в умовах змін, скажімо, кліматичних, інших, не знаємо. Треба бути готовим до нових складніших, важчих випробувань.

Микола ШОТ, «Урядовий кур’єр»

Академік НАМН України, президент Всеукраїнської асоціації інфекціоністів Михайло АНДРЕЙЧИН
Академік НАМН України, президент Всеукраїнської асоціації інфекціоністів Михайло АНДРЕЙЧИН

Михайло АНДРЕЙЧИН.  Народився 22 лютого 1940 року в с. Веселівка Тернопільської області. 1963-го закінчив Тернопільський державний медичний інститут (нині університет). З 1966 року й досі працює в альма-матер.

Академік Національної академії медичних наук, президент Всеукраїнської асоціації інфекціоністів, завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами Тернопільського державного медичного університету ім. Івана Горбачевського, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.


Джерело: Тернопіль НАЖИВО!






Загрузка...



Loading...



Отримуйте найсвіжіші новини у соцмережах:

Facebook

Twitter

Ознайомлений(а)