Василь Хомінець: «Нам треба терміново «зшивати» країну»
Пт. 27 Травня 2022

ТЕМИ ТИЖНЯ

gazpostach

Василь Хомінець: «Нам треба терміново «зшивати» країну»

хомінецьПерше вересня голова Тернопільської обласної ради Василь Хомінець провів на Сході України, в місті Попасна Луганської області, яке знаходиться на передньому краї війни на Донбасі. Туди Василь Петрович завіз багатотонний вантаж гуманітарної допомоги для школярів та наших військових, який обласна рада зібрала в рамках акцій «Тернопільщина – захисникам Вітчизни» та «Тернопільщина – дітям Донбасу». Під час кількаденної поїздки зустрічався з головою Луганської військово-цивільної адміністрації Георгієм Тукою, провів першого вересня урок в Попаснянській українській гімназії, відвідав також Сєвєродонецьк та Лисичанськ.
Про враження від поїздки Василь Хомінець розповів в інтерв’ю для “НОВОЇ…”

— На Луганщині ви вже були до того?

— Ні. На Донеччині доводилося кілька разів бувати, а ось на Луганщині побував уперше. І найголовніший підсумок — нам необхідно терміново “зшивати” країну. За 24 роки Незалежності ми так і не змогли створити взаємовигідних зв’язків зі “східняками” — весь цей час ми ніби співіснували окремо. Ми могли по кілька разів у місяць бувати в Польщі, а вони відповідно — у Росії. Там є чимало родин, в яких половина родичів мешкає в Україні, а інша половина — в Росії. Не дивно, отже, що в них була проблема з ідентифікацією себе з українською державою.

Ще один фактор — суттєве відставання тих територій навіть від нас у соціально-економічному аспекті. У них десь кілька відсотків  — власники колишніх держзаводів, що поскуповували їх за безцінь — живуть, наче шейхи. Ще десь 10-15% більш-менш зводять кінці з кінцями, адже середнього бізнесу на Сході майже нема, а уся решта — за межею бідності. Особливо ті, хто мешкає у невеликих містах та селищах. Сільська місцевість там — просто тихий жах.

За весь час перебування на Луганщині я побачив лише одне (!) інноваційне підприємство — завод з виготовлення бетонних сумішей. Як правило, місцеві підприємства викуповували російські бізнесмени, які  поводилися там, як колонізатори. Сировинні підприємства направляли на свою користь, а решту просто скуповували і знищували, щоб не допускати конкуренції.

— Як сьогодні сприймають Україну на підконтрольних нам територіях?

— Можна тисячу разів сказати, що “Україна — єдина”, але це, на жаль, не так. Є великі розбіжності у сприйнятті нинішніх процесів. Ми, можливо, десь не чуємо їх, а вони недочувають наших аргументів. Якщо і були спроби знайти порозуміння, то суто декларативні. Реальних контактів не відбувалося. Лише останнім часом ці контакти розпочалися. Так сталося, що Тернопілля тісно пов’язалося з Попаснянським районом. Там оборонні споруди зводили наші будівельники, там служать наші військові та правоохоронці. І самі попаснянці відзначають, що в районі побувало все керівництво Тернопільської області — нещодавно приїжджав голова ОДА Степан Барна, а тепер і голова облради приїхав. У ході нашого спілкування відчув, що ситуація виправляється — у місцевого населення, принаймні думаючої його частини, вивітрюється з голови “вата”. І я зробив висновок, що надія є.

— У якому стані там інфраструктура?

— Українська влада нині дещо поліпшила ситуацію, виділяючи кошти на розбиті території, які перебувають під нашим контролем. Наприклад, на Попаснянський район виділено до першого вересня на освіту і ремонт шкіл близько 50 млн. грн. Дають кошти і на ремонт доріг. Деякі вже трішки підремонтовані, і ними бодай можна їздити. Однак чимало доріг ще залишаються в жахливому стані.

— Наскільки присутній російський фактор?

— У першу чергу — через особисті зв’язки. Уявіть собі, що з Сєвєродонецька кожного дня відправляється прямий автобусний рейс на Москву. Люди, які раніше їздили туди на роботу і до рідних, так і їздять.

— А якби провести там нині референдум, то за ким була б перемога?

— Гадаю, що на звільнених територіях Україна перемогла б однозначно! У свідомості місцевого населення Україна вже асоціюється з миром. Так, неоднозначно сприймається влада, є певні розбіжності з нашим сприйняттям державності, але це — бік миру. А Росія та її сателіти ДНР та ЛНР — бік війни. На звільнених територіях навіть кепкують з окупованих, адже там зарплат і пенсій нема, ціни захмарні, інфраструктуру ніхто не відновлює. Там набагато важче жити, і з нашого боку лінії фронту люди це усвідомлюють. Вони усе більше ідентифікують себе з Україною, цей процес вже пішов і його не зупинити. І в Лисичанську, і в Попасній, і в Сєвєродонецьку я бачив на балконах і житлових будинках українські прапори. Нехай небагато, але вони є. А ви уявляєте, що означає там вивішати український прапор на власній домівці?! Це вам не Тернопіль, там лінія фронту за кілька кілометрів!

Інший момент — там відбулося певне очищення. Разом з “апалченцамі”, як вони кажуть, пішла вся “шваль”. Пияки, наркомани, люди з незалікованими військовими синдромами — усі пристали до тих терористичних угруповань. І якщо взяти нині Сєвєродонецьк, то там останнім часом навіть поліпшилася криміногенна ситуація. Життя на нашому Сході України поступово налагоджується, чого не скажеш про псевдореспубліки.