Велика перевірка тернопільських шкіл (Відео) За 10 днів до початку навчального року на Тернопільщині згоріла школа Хто цього року стане Почесним громадянином Тернополя? (оголошені списки) Успішне село- успішна країна: в цьому впевнені у ОТГ на Тернопільщині Цього року свято першого дзвоника у більшості тернопільських шкіл відбудеться в понеділок Тернополяни можуть долучитися до створення особливої каплиці Штрафи від 85 до 170 тисяч гривень: як бути тернополянам? За що на Тернопільщині засудили хулігана Місто на Тернопільщині – у списку 5-ти найкрасивіших в Україні Страшна пожежа трапилася на Тернопільщині (фотофакт) Як століття тому виглядало відоме озерце у Тернополі? 920 літрів незаконно виготовлених алкогольних напоїв вилучили на Тернопільщині Тернопіль затвердив документ, який розробив спільно з ОБСЄ У Тернополі навчають найкраще в Україні! (рейтинги) На Тернопільщині покарають громадянина, що незаконно облаштував штучну водойму

Василь Махно: «Нема ідеального життя ні в Америці, ні в Україні»,


Поет Василь Махно призвичаївся до Нью-Йорка найпізніше, порівняно з дружиною Світланою чи старшою дочкою Христиною.

В Єрусалимі, 2014

В Єрусалимі, 2014

Їй на час переїзду було лише сім років. Софія – молодша, народилася уже в Америці. Україна, як каже Василь Махно, його довго не відпускала. Та чи відпустила? Гадає, що – ні.

– Чи таки поет має бути голодним і затиснутий кордонами, як нас вчили в Радянському Союзі?

– Найперша реакція на це питання – звичайно, що ні. Але це лише  перша реакція. Бо, якщо пройтися лабіринтами світової літератури, то ми віднайдемо тисячі прикладів, коли поети чи письменники перебували у різноманітних життєвих ситуаціях. Тобто письменство і добробут, чи письменство і свобода – поняття з багатьма невідомими і багатьма способами розв’язування життєвих  завдань. Сесар Вальєхо помирав впроголодь у Парижі, але наситився тодішньою столицею культури по горло. Ґарсія Маркес після «Сто років самотності» був доволі забезпеченим і мешкав місяцями в Європі… Питання життя і свободи, тобто того, що вкладає у зміст своїх писань і поведінки кожен письменник, вирішується також по особливому, внаслідок різних обставин.

– Питання банальне, але чому ви поїхали саме до США, а не Канади, приміром, чи Англії?

– Не знаю, так склалося. Я уже тисячі разів казав, що мій виїзд не був спланований і я ніколи, навіть, не передбачав, що якийсь час мешкатиму поза межами України.

– Коли був перший приступ ностальгії, як боролися?

– Я не називав би це ностальгією, бо це було почуття втрати зрозумілого і дорогого простору, з яким я не міг впоратися у просторі новому – американському. Як боровся? Це був свого роду мовчазний протест, який я намагався записати у віршах чи есеях. Україна тоді видавалася – ідеальною, а Америка – була чужою. Тоді, власне, почав читати біографію Ісаака Башевіса Зінґера, видану на початку 2000-них у видавництві «Фарар,Страус, Жіро». Було що і з ким порівнювати. Звичайно, були цікаві зустрічі з людьми, котрі належали до сфери мистецтва, більшість з яких походили з Центральної і Східної Європи.

– Чи маєте вже свій рецепт і чи можете ним поділитися? Якісь абсолютно реальні речі, які можливо вам допомагали. Я, приміром, слухала Моцарта, утікала до музею чи басейну. А ви?

– Я також заповнював свій час у Нью-Йорку різними речами. Але найголовніше – хотів зрозуміти, що трапиться зі мною і моїм писанням поза межами України, тобто постійно перебуваючи у іншомовному середовищі? Мабуть, що процес писання втримував мене і додавав якоїсь рівноваги. Вирівнював дихання щоденного життя.

1-2

Родина Василя Махна

– Рятувала поезія своя чи чужа?

– Пригадую, що першим поетичним читанням, яке я відвідав у Нью-Йорку – був вечір Єґуди Аміхая. Здається, з нагоди виходу поетової книжки у перекладі англійською. Самого Аміхая на вечорі не було – вечір влаштували перекладачі і видавці. Відбувався, здається, у Нью-Йоркському університеті. Ось як це усе виглядало:

ЄГУДА АМІХАЙ

Герберт привів до мене Єгуду Аміхая якого я засушив як гербарій
і залишив під іменем кактуса сабра хоч Аміхай народився у Німеччині
а сабра це євреї народжені на Святій землі

Листок Аміхай довго пролежав у якомусь німецькому виданні про сюрреалізм
і нарешті запах мені камінням Єрусалиму і я те каміння порозкладав у віршах
як чорні мітки на білому полотні й вони поросли зеленим мохом у Книзі пагорбів та годин

Санду Давід і Марґаліт Мататьягу оповідали мені про Аміхая
коли з Санду ми їхали до синагоги у Новому Саді
а з Марґаліт у ресторані готелю Casino умочали білий хліб у мед що стікав по руках аж до ліктів

у Нью-Йорку на вечорі його пам’яті коли читали вірші
то кожному роздали копії тих віршів двома мовами — іврит і англійська —
й уся зала виспівувала звуки івриту так — наче кожен перед тим набрав повен рот маслин у буфеті

того вечора була страшенна злива що годі було впіймати таксі
парасолі виривало з рук і вони літали разом із власниками в околицях New York University
ні в кого було запитати де ж та вулиця де розташовано Jewish Center

одна студентка яку випадково зустрів на порожній вулиці
вказала мені на будівлю навколо якої я безпорадно кружляв півгодини
і коли ми розмовляли з її рук вирвало парасолю і я біг за тією парасолею бо почував себе винним
а вона стояла під дощем усміхнена

– Американська мрія в українського поета Василя Махна… Яка вона?

– Написати і видати те, що задумано.

Останні дні перед еміграцією. Якими вони були, якого кольору, звуку чи запаху?

– Вони були теплі. Осінь тоді видалася нетиповою для Тернополя. Багато часу перебував у центрі міста, сидів у кав’ярнях. Сидів і дивився з вікна на перехожих, наче хотів усе й усіх запам’ятати.

– Чим запам’яталася перша поїздка додому?

– 2004 рік. В Україні я не був чотири роки. Виходила тоді у видавництві «Критика» моя нова поетична книжка «38 віршів про Нью-Йорк і дещо інше», яку я презентував на Форумі видавців. З України поїхав до Словенії на міжнародний фестиваль поезії. В Україні ми пробули цілий місяць. Я постійно ловив себе на думці, що потрібно повертатися до Нью-Йорку, а Україна, Тернопіль були такі привабливі. Мене роздирали суперечності.

– До слова, українці недолюблюють тих, хто “вирвався” за межі залізної завіси, яка насправді ще є саме для українців.

– Ну, залізної завіси уже, на щастя нема. Це факт і незаперечний. Українці тепер вільно подорожують по світі. Виїзд – це травма. Якщо хтось мені скаже, що це не так, то він просто нещирий. Чи це розуміють, ті хто залишився вдома? Дехто – так, а дехто – ні. Життя на Заході також має свої приховані мінуси, якщо ти приїхав у зрілому віці. Я багато про це писав в есеях, а останньо у збірці оповідань «Дім у Бейтінґ Голлов». Нема ідеального життя ні тут в Америці, ні в Україні і тому про це потрібно говорити.

– Доводилося вам таке чути, що бути патріотом України в Нью-Йорку легко?

– Бути – важко повсюди.

– У вас за останні кілька років справжній прорив чи це ви зараз пожинаєте плоди своєї роботи упродовж усього творчого періоду?

– Ну, не знаю, що я там пожинаю, але пишу і видаю книжки.

– Стати успішним поетом можна і ви це довели. Це насправді поєднувані речі чи виняток, що підтверджує загальне правило?

– Чеслав Мілош колись писав, що «Поезія і будь-яке мистецтво – це недолік, який нагадує людству про те, що ми нездорові, хоча нам важко про це собі сказати». Можливо, варто прислухатися до його слів?

Любов ЛАЗУКА
ПРО.te.ua


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу ternopillive@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої сторінки у Фейсбук.







Загрузка...





Loading...



Далучайтесь до наших спільнот у соцмережах і будьте в курсі усіх актуальних новин Тернопілля!