Ярина Затонська: «Мій чоловік завжди мене підтримує»
Ср. 1 Грудня 2021

ТЕМИ ТИЖНЯ

gazpostach

Ярина Затонська: «Мій чоловік завжди мене підтримує»

яринаЯрина та Андрій Затонські — творче і надзвичайно світле подружжя. Андрія тернопільські шанувальники музики знають передусім як учасника квартету «Акорд». Ярина працює музичним керівником народного художнього театру «Дивосвіт» ЗОШ № 22 м. Тернополя, нині у декретній відпустці, також Ярина є ініціатором створення музичного обрядового гурту «Весільне намисто». Виховують двох діток — 4-річного Матвійка та Улянку, якій 2,5 року.
Втім, Яринка встигає не лише приділяти належну увагу діткам і чоловікові, а й професійно займатися декупажем — її вироби нині прикрашають оселі в різних куточках України. Крім того, жінці вдається мати чудовий вигляд і завжди перебувати в доброму гуморі. А відомо: якщо в мами гарний настрій — то ангели в хаті літають. Своїми секретами подружньої злагоди Ярина Затонська нині ділиться з читачами «НОВОЇ…».

— Яринко, у вашій сім’ї дві творчі людини. Це легко чи складно?

— Думаю, мені пощастило, що чоловік — теж людина творчої професії. Творчість поєднує, ми розуміємо одне одного. Тож мені здається, легше, коли люди мають спільні інтереси. Мій чоловік завжди мене підтримує. Уже п’ять років я займаюся декупажем, а нещодавно почала робити серію аксесуарів — дерев’яні краватки-метелики. Першу зробила чоловікові, він пишається нею і відтоді постійно повторює: «Це буде тренд, роби далі обов’язково!»

— Уже всім хлопцям з «Акорду» зробили такі метелики?

— Ще ні! (сміється, — авт.). Але це в моїх задумах. Наразі я міркую, як для них поєднати ці метелики-краватки з українською вишивкою.

— Взагалі, які у вашої сім’ї стосунки з «Акордом»?

— Всі хлопці з «Акорду» одружені, мають дітей. Вони —  і колеги Андрія по роботі, і наші друзі. Іноді зустрічаємося і відпочиваємо сім’ями, скажімо, перед Новим роком. Нещодавно у рамках фестивалю «Галицька дефіляда» відбувся конкурс «Галицькі музики», на якому «Акорд» отримав гран-прі, то теж відзначали цю перемогу разом.

— Чоловіка не ревнуєте до роботи, до шанувальниць, адже шанувальниці всякі бувають?

— Не було такого. «Акорд» багато їздить за кордон, хлопці виступають на різних сценах і перед різною аудиторією, але я не ревную і довіряю чоловікові.

— Власне, саме музика і поєднала вас. Відколи ви разом?

— У 2004 році я почала навчатися на музичному факультеті Інституту мистецтв Тернопільського пед-
університету, Андрій від мене на рік старший, він навчався тоді на другому курсі. А вперше ми побачили одне одного на хорі, де збираються студенти з усіх курсів. Андрій потім розповідав, що саме там мене й запримітив.

— А коли відчули,  що то саме та людина, яка вам потрібна?

— Знаєте, як в тій пісні: «Як ми любились та й розійшлися, тепер зійшлися навіки знов…» У нас була перерва в стосунках. Чому? Навіть складно пояснити. Наче настав якийсь переломний момент, коли ми не знали, що робити далі — одружуватися чи ні?.. Тому й вийшло так,  що ми розійшлися, але через два роки Андрій зателефонував: «Давай зустрінемося». Два рази зустрілися, а потім він каже: «Та що будемо зустрічатися? Давай одружуємося!» Шість років тому ми одружилися, і я ще жодного разу не пошкодувала, що відповіла  йому: «Так».

— Чим найбільше запам’яталося весілля?

ярина
“Любіть своїх рідних і цінуйте час, проведений з ними”. Дружня сім’я Затонських.

— Весілля було 8 листопада 2009 року. У холодну пору, але, незважаючи на погоду, емоції зашкалювали. А найбільше наше весілля запам’яталося тим, що було саме у розпал свинячого грипу.

— Нічого собі: весілля у марлевих пов’язках!

— Це тепер смішно. А тоді я у жовтні вже перехворіла на грип — не знаю, свинячий чи ні. 23 жовтня ми розписалися. На весілля вже були запрошені всі гості, а тут оголошують карантин, бо свинячий грип. Гості дзвонять, кажуть, що не прийдуть. Що робити? Ресторан уже замовлено, все накуплено, мами пляцки напекли… І ми вирішили справляти: хто прийде — той прийде. Розраховували, що із 150-ти запрошених гостей не прийде десь 50, а сто буде, може. У результаті на весілля прийшли майже всі!

— Любов сильніша за свинячий грип!

— Так, саме так! Поруч — коханий чоловік, друзі, родина. Що ще треба? А головне, що після весілля ніхто не захворів! (сміється, — авт.). Люди, які не прийшли, потім телефонували і казали: «Ми чули, що у вас було таке веселе весілля. Ми так шкодуємо, що не прийшли…»

Ще був такий момент на весіллі, як в кіно. Я хотіла подарувати чоловікові пісню. Увімкнули мені музику. Раптом щось стається і музика перестає грати. А я далі акапельно співаю. І тут один знайомий мого чоловіка підбігає до інструмента, починає підбирати мелодію. До нього приєдналися інші музиканти — вже цілий оркестр мені акомпанує. Аж мурашки по шкірі тоді пішли у мене!

— За шість років подружнього життя якого ви вже набули досвіду? Можете дати поради парам, які тільки одружуються?

— Взагалі, з одруженням не варто поспішати. Краще добре пізнати людину і зрозуміти чи варто поєднувати свою долю з нею. У нас багато хто й досі вважає, що у 22 роки вже обов’язково треба виходити заміж, бо у 25 — ти вже стара дівка. Знаєте, ліпше одружитися «з тією» людиною у 25 чи 30 років, ніж «не з тією» у 18-ть. Жінка завжди думає, що змінить чоловіка. Ні, вона його не змінить! Про це треба пам’ятати, коли обираєш собі пару. А з кожним роком подружнього життя минає юнацька гарячковість, коли, скажімо, він дзвонить, а я не беру слухавку, бо нагнівалася. Тепер такого нема, бо розумієш, що людина за тебе хвилюється. Навіть якщо ти викроїла вечір і пішла з подружками на каву, а він дзвонить п’ятий раз, хоч ти просила не дзвонити, треба йому відповісти (сміється, — авт.). Мудрі поради? Старатися зрозуміти одне одного. Добре, якщо подружжя має спільні інтереси чи принаймні вони в них перетинаються. А ще я помітила з власного досвіду: дуже важливо, щоб чоловік дозволяв дружині розвиватися і реалізовувати себе. Жінка має реалізовуватися, бо якщо жити тільки тим, що виховувати дітей, прибирати, прати і готувати їсти, це дуже важко, це втомлює.

ярина
Таку шкатулку Яринка зробила на річницю їхнього з Андрієм весілля.

— До речі, на вашій сторінці у соцмережі, окрім ваших чудових робіт з декупажу, багато рецептів. Готуєте з натхненням?

— Чоловік хвалить (усміхається, — авт.). Звичайно, щодня не наготовлюю не знати які страви, але завжди стараюся пекти. Мама Андрійкова дуже гарні пляцки пече, то я від неї взяла собі рецепт дуже смачного пляцка «Полячка» — з сиром і яблуками (рецептом  цього пляцка Яринка Затонська ділиться з нашими читачками на ст. 12, — авт.). Дуже люблю овочеві запіканки: просто порізати овочі, залити соусом з голландським сиром і запекти. Дуже легка й ніжна страва, особливо на вечір.

— Між вашими дітьми різниця у віці два роки. Важко виховувати їх?

— Матвійко дуже ревнував мене, коли народилася Улянка. Коли я повернулася з пологового, він навіть зі мною три дні не розмовляв! Ніби мене не помічав, образився: куди ж я зникла! Нині вони вже любляться. Улянка вчиться все від брата, їздять разом на машинках, малюють, цікавляться музичними інструментами і апаратурою, які є вдома.

— Що найбільше цінуєте в чоловікові?

— Вірність, добру вдачу і те, що він завжди мене підтримує та розуміє. Він мене дуже любить і я його люблю. Звичайно, і невеликі непорозуміння у нас бувають. Але ми притримуємося порад з Біблії, де написано, що «сонце нехай не заходить у вашому гніві» (до Ефесян, розділ 4, 26), тому ми завжди миримося перед сном. У нас ще такого не було, щоб ми посварилися і не говорили день чи більше.

— Що б ви хотіли побажати нашим читачам?

— Передусім миру в Україні і в наших серцях. Любіть своїх рідних і цінуйте час, проведений з ними. Не бійтеся творити і експериментувати!

мар’яна Юхно-Лучка


















Отримуйте найсвіжіші новини у соцмережах:

Facebook

Twitter

Ознайомлений(а)